Проблема щастя в поемі Н. А. Некрасова «Кому на русі жити добре»
Поема «Кому на Русі жити добре» по праву вважається вершиною творчості Н. А. Некрасова. У своєму Твір поет намалював яскраву картину життя Росії післяреформеного періоду, відобразив всі зміни, які відбувалися в країні в цей час
Автор веде своє оповідання від імені мужиків, які посперечалися про те, кому «привільно, весело живеться на Русі». Перед нами з’являються сумовиті місця, з яких вийшли мандрівники:
Сім временно-обязанних,
Підтягненої губернії,
Повіту Терпигорєва,
Пустопорожньої волості,
Із суміжних сіл —
Заплатова, Дирявина,
Разутова, Знобишина,
Горелова, Неєлова
Неурожайка отже.
З перших сторінок ми бачимо обстановку сумного існування народу. Задумуючи свою поему, Некрасов припускав, що мужики будуть шукати щастя серед представників панівних класів — поміщиків, чиновників, священиків, купців, Міністрів і зрештою дійдуть до царя. Однак за чотирнадцять років, протягом яких тривала робота над добутком, багато чого змінилося в країні, що виросла самосвідомість народу, поглибилося розуміння рушійних сил розвитку російського суспільства. Тому поставлений на початку поеми питання переростає в питання про всенародне щастя. У главі «Мізинець» міняється вже сам напрямок пошуків мандрівників:
Ми шукаємо, дядько Улас,
Непоротої губернії,
Непотрошеной волості,
Избиткова села!..
У своїй поемі Некрасов прагнув знайти відповідь не тільки на питання, поставлений у заголовку: «Кому на Русі жити добре?», але й на більше важливі питання: куди йде Росія, які подальші шляхи розвитку народу, що його майбутнє?
У ході розвитку дії поеми автор демонструє читачам, як під впливом самої дійсності поступово зникають традиційні подання селян про щастя й щасливих людей; як нові зустрічі, спостереження розширюють їхній кругозір, змушують більш вдумливо й глибоко сприймати життя. Ми бачимо, що спочатку мандрівники погоджуються з тим, як визначає щастя піп: «Спокій, багатство, честь». Однак надалі автор показує неможливість кожної із частин цього формулювання. Спокій? Але це означає відсутність роботи, що для мандрівників є життєвою необхідністю. Багатство? Але Яким Нагой при пожежі рятує чомусь зовсім не гроші, а картинки. Честь? Але вища честь для таких, як Савелій полягає в тім, що він «таврований, так не раб!..» Простому народу не потрібно занадто багато для щастя. Дячок бачить своє щастя «у благодушестве»; баба радується тому, що в неї великий урожай ріпи; щастя солдата в тім, що «у двадцяти боях я був, так не вбитий!»; каменотес щасливий своєю силою; а для слабкого худого хворобливого мужика немає більшого щастя, чим умерти на батьківщині. Так, гірке щастя підневільної людини, счастие мужицьке:
Діряве з латками,
Горбате з мозолями…
У такий спосіб мандрівники, а разом з ними й читачі поеми, приходять до нового розуміння питання про щастя. Вони починають усвідомлювати, що щастя народу можливо лише без Оболт-Оболдуевих і Утятиних, і тільки тоді, коли сам народ стане повноправним хазяїном свого життя. Саме на підтвердження цієї думки про народну силу автор і виводить на сцену такі образи, як захисник честі трудового народу Яким Нагой, сільський праведник Єрмила Гирин або селянка Матрена Корчагіна, що зуміла відстояти своє людське достоїнство в умовах жорстокої сваволі й рабства. А допомогти народу в його нелегкій боротьбі за щастя повинна, на думку поета, революційно настроєна інтелігенція, представлена в поемі в образі Гриши Добросклонова. Шлях тих, хто вирішується встати на боротьбу за щастя народу, важкий і небезпечний. Але саме таких самовідданих борців, які бачать у служінні народу єдину мету свого життя, Некрасов уважає по-справжньому щасливими:
Чув він у груди своєї сили неосяжні,
Тішили слух його звуки благодатні,
Звуки променисті гімну шляхетного —
Співав він втілення счастия народного!..
Поет твердо впевнений, що тільки в результаті завзятої боротьби самих людей і прийде щастя народне. Саме такий його остаточна відповідь на поставлений на початку поеми питання