Отже, зміст вірша — в особливої функції серединної сфери. У своєму синтетизме це серединне царство надає позитивну альтернативу розірваності миру екстремальних цінностей. Подібна концепція безпосередньо пов’язана із проблемами культурної типології. У полеміці 1840-х рр. оформляється культурна антитеза Захід — Росія. При розходженні аксиологических оцінок її різними групами характер протиставлення поєднує всіх що сперечаються. Позиція Лермонтова щодо цього ближче до Грибоєдова й почасти до Пушкіна. Росія мислиться як третя, серединна сутність, розташована між «старою» Європою й «старим» Сходом. Саме серединність її культурного (а не тільки географічного) положення дозволяє Росії бути носителькою культурного синтезу, у якому повинні злитися печоринско-онегинская («європейська») спрага щастя й східне прагнення до «спокою».
Екстремальним явищам природи: бурам, грозам, величним гірським пейзажам приходять на зміну спокійні, але повні схованої сили «серединні» образи пейзажів «Батьківщини» і «Любив і я в колишні роки». Згадаємо ворожість Тютчева до безбережних рівнин, які, як йому здавалося, знищували його особисте буття. Для Лермонтова останнього періоду поетичне «я» не розчиняється в «лісів безбережному колиханье», а «забувається й засипає», поринаючи в цей простір, здобуваючи загальне буття й не втрачаючи особистого
Можна припустити, що саме по цих шляхах ішли міркування Лермонтова про своєрідність російської культури на рубежі Заходу й Сходу
Примітки
1. Росіяни повести першої третини XVIII століття. М. — Л.,1965, с. 191.
2. Декарт P. Избр. произв. [M.], 1950, с. 265.
3. Див.: Максимов Д. Е. Поезія Лермонтова. М., Л., 1964, с. 113-177.
4. Див.: Егоров Б. Ф. Слов’янофіли й Лермонтов. — У кн.: Лермонтовская енциклопедія. М., 1981, с. 508-510 (тут же основна література питання).
5. Древні російські вірші, зібрані Киршею Даниловим. М.; Л., 1958, с. 32-33. Проблеми фольклоризма Лермонтова, особливо у зв’язку з “Пісень про купця Калашникова”, детально розглянуті в роботі В. Э. Вацуро (див. розділ “Лермонтов” у кн.: Російська література й фольклор (перша половина XIX в.). Л., 1976), де також даний огляд літератури питання
6. Древні російські вірші, зібрані Киршею Даниловим, с. 33
7. Тут і далі виділення в цитатах мої — Ю. Л. Зіставлення цих двох текстів, але в іншому аспекті див. у замітці Е. М. Пульхритудовой “Повітряний корабель” (Лермонтовская енциклопедія, с. 91).
8. Грибоєдов А. С. Полн. собр. соч. Спб., 1911, т. 1, с. 262.
9. Грибоєдов А. С., Полн. собр. соч., Пг., 1917, т. 3, с. 116-117. Стаття Грибоєдова «Заміська поїздка» була опублікована в № 76 «Північної бджоли» від 26 червня 1826 р. і цілком могла бути відома Лермонтову, що цікавився Грибоєдовим і знав багатьох людей з його оточення. Приведемо одне до цих нір непоміченим свідчення, що залишилося, інтересу до Лермонтова в близькому до Грибоєдова колу. У третьому видання «Сімейства Холмских» Д. Н. Бегичева (М., 1841), — романі, наповненому прямими літературними посиланнями на Державіна, Крилова, Дмитрієва, Грибоєдова, — впадає в око дивно глухе відсилання: «Чули ми, десь і від когось, не упомним, що земне Правосуддя може помилятися, може бути залучене в оману; але — є Всевидючий Судія, і від Нього немає нічого таємного!» (ч. 6, с. 350). Цензурний дозвіл на друкування цієї книги датовано 29 травня 1838 р.: зашифроване посилання на «Смерть Поета» зроблена, таким чином, по самих гарячих слідах і не може бути витлумачена інакше, чим свідчення уваги й симпатії Клермонтову.
10. Див.: Эйхенбаум Б. М., Статті про Лермонтова. М.; Л., 1961, с. 281-283; Михайлова Е. Проза Лермонтова. М., 1957, с. 337-339; Тойбин И. М. До проблематики новели Лермонтова «Фаталіст». — Учений. зап. Курськ. гос. пед. ін^-та. Гуманітарний цикл, 1959, вип. 9, с. 19-56; Асмус В. Коло ідей Лермонтова. — У кн.: Літ. насл. М., 1941, т. 43-44, з. 102-105; Бочарова А. Я. Фаталізм Печорина. — У кн.: Творчість М. Ю. Лермонтова. Пенза, 1965, с. 225-249 (Учена. зап. Пензенск. гос. пед. ін^-та. Сірий. филол., вип. 14). Короткі, але винятково змістовні висловлення по проблемі, що цікавить нас, див.: Нумпан Я. Два аспекти «лермонтовской особистості». — У кн.: Збірник студентських наукових праць (короткі повідомлення), Тарту, 1973, с. 26-28 (ср. також іншу роботу цієї дослідниці: Проблема російського національного характеру у творчості М. Ю. Лермонтова: (До питання про позицію Лермонтова в ідейній боротьбі 40-х років), — У кн.: Tallinna Pedagogilino Institulit 17 uliopilaste toa-dlislikll konveronts. Tallinn, 1972, lk. 6-7).
11. Про гру в штосс як моделі миру, керованого случаємо, див.: Лотман Ю. М. Тема карт і карткової гри в російській літературі початку XIX століття, — У кн.: Праці по знакових системах. Тарту, 1975, т. 7. с. 120-142.
12. Б. М. Эйхенбаум звернув увагу на близькість до цього питання міркувань Л. Н. Толстого в чорновій редакції епілогу «Війни й миру», що також считали фаталізм рисою східної свідомості: «У чому складається фаталізм східних? — Не у визнанні закону необхідності, але в міркуванні про те, що якщо все визначено, те й життя миючи визначена — понад і я не повинен діяти» (Толстой Л, Н. Полн. собр. соч. М., 1955, т. 15, с. 238-239; Эйхенбаум Б. М. Статті про Лермонтова, с. 282).
13. Декарт Р. Избр. произв., с. 426.
14. Цікаво, що в діалозі осавула й козака-убивці другий раз програється, уже на народному рівні, конфлікт волюнтарного й фаталістичної свідомості. Осавул призиває козака: «Скорися», підтверджуючи це посиланням на долю й на те, що противитися долі — «це тільки бога гнівити», а козак двічі відповідає йому: «Не скорюся!». Печорин же, що виступає в цьому епізоді як сила, спрямована проти непокірливої особистості, «подібно Вуличу», «здумав випробувати долю».
15. Слово «лицар» у заголовку повести Карамзина, імовірно, розраховано було на те, щоб викликати в читачів асоціацію з Дон-Кихотом. Не випадково на початку «Листів російського мандрівника» Карамзин писав: «… уявляйте собі мандрівного Друга вашого лицарем веселого образа» (Карамзин Н. М. Избр. соч.: В 2-х т. М.; Л., 1964, т. 1, с. 93). Імовірно, зображення життєвої мандрівки героя входило в задум. Карамзина.
16. Пастернак Б., Вірші й поеми. М.; Л., 1965, с. 461.