Просторово-тимчасова структура роману М. А. Булгакова «Майстер і Маргарита» Майстер і Маргарита Булгаков М. А

Просторово-тимчасова структура роману М. А. Булгакова «Майстер і Маргарита» У літературі чимало добутків, у яких «сусідять» мири реальний і фантастичний. Це й «Илиада» Гомера, і «Божественна комедія» Данте, і романтичні балади Жуковського. Поява реалізму (двадцяті роки XIX століття) практично вивело із уживання даний прийом. Тим більше важливим стала поява роману «Майстер і Маргарита» з його унікальною просторово-тимчасовою структурою — троемирием. Подібна концепція не є винаходом Булгакова. Про існування мнимого миру говориться, наприклад, у книзі» П. Флоренского «Удаваності в геометрії», також у ній сформульована ідея про троичности буття. Але автор «Майстра й Маргарити» полемізує із ученим, тому що останній трактував Сатану як «мавпу Бога», а мнимий мир населений силами Світла Філософське обґрунтування розглянутої концепції дається в працях Г. Сковороди Отже, структура роману будується за принципом існування трьох мирів: земного, біблійного й вічного.

Останній — сполучна ланка між першими двома, вона допомагає виявити подібність між зустріччю на Патріарших ставках і допитом Иешуа Га-Ноцри — ці події відбулися в той самий день календарного року Між мирами існує й композиційний зв’язок, у романі вони переплітаються. «Древні» глави вводяться по-різному: як оповідання Воланда й супровідне його бачення, як сон Івана Бездомного і як уривок з роману Майстра. Ці глави виділені й стилістично: у них з’являється розміряний ритм оповідання, знову прихожа гнучкість мовлення створює відчуття реальності происходящего. Існують у романі ситуації, що повторюються у всіх трьох мирах, — у такий спосіб Булгаков прагнув зробити зв’язок часів очевидної. Легко простежуються збіги в описі погоди (гроза в Ершалаиме й у Москві). Найчастіше це — прямі ремінісценції: «Тьма накрила ненавидимий прокуратором місто. Зникли висячі мости; опустилася з неба безодня».

Пропав Ершалаим — велике місто, начебто зовсім не існував на світі». Це пейзаж початку 25-й глави. І кінець 29-й глави: «…Ця тьма, що прийшла із заходу, накрила величезне місто. Зникли мости, палаци.

Усе пропало, начебто цього ніколи не було на світі». Також повторюється образ мармурових сходів: вона присутня й у древніх главах, і на балі в сатани Цікавий і образ юрби, що виникає під час страти Иешуа, на балі й у черзі вварьете. Зв’язок часів виявляє й знаменита фраза «…П’ятий прокуратор Іудеї, вершник Понтій Пілат». Вона ж завершує оповідання в різних мирах: біблійному — у главі 26, вічному — у главі 32 і в московському — вепилоге. Кожний із цих мирів має також свої тимчасові особливості: у першому дію триває один день (одне із трьох єдностей класицизму; у третьому — з вечора середовища до вечора суботи). Що стосується потойбічного миру, то в ньому час зупиняється й не рухається (наприклад, бал у сатани). До слова, саме в такий спосіб у романі вирішується проблема гріха Маргарити: вона зробила його за межами часу, і її душа залишилася незаплямованої, отже, її вчинок нешкідливий і прощається Маргарита — унікальний персонаж і в системі образів, структура якої продиктована концепцією троемирия. Герої, що існують у різних «вимірах», але зведені однією проблемою, поєднуються автором у тріади.

Маргарита є виключенням у цій системі. Вона — збірний образ, і основні її якості — любов і жаль — присутні в усіх світах. Тому в неї немає двійників, вона — монад. Особняком коштують персонажі Майстра й Иешуа, об’єднані проблемою творчості. Їх зближає те, що по натурі вони не борці, наявність трагедії нерозуміння; можна говорити й про існування «Голгофи творчості» для обох персонажів Однак щирий дозвіл проблема творчості одержує не в системі образів, а в троемириях.

Булгаков затверджує, що всі великі добутки переміщаються у вічність (подібні ідеї висували А. Ахматова й Б. Пастернак) і теперішнє визнання справжньому художникові буде дано за межами людського життя, що й ілюструє фінал роману У зв’язку із цим стає очевидним контрастне протиставлення двох мирів. Необхідно відзначити, що автор використовує прийом відновлення фантастичного влучення з вічності в Москву, Воланд і його звита здобувають побутові риси.

З іншого боку, при переході зі звичайного миру в ірреальний оголюється сутність людини. Використовується прийом гротеску (перетворення Миколи Івановича в кабана). Таким чином, мири зв’язані: життя героя починається в реальності й переміщається у фантастичну область (традиція Гоголя), причому його доля залежить від діянь у звичайному світі Булгаков висвітлює ще один аспект з’єднання мирів: деградацію щиросердечної природи людини (про це писали Бунін і Достоєвський) те, що було трагичним у стародавності, стало фарсом вреальности. Автор затверджує, що границя між вічністю й сьогоденням примарна.

Образи героїв проектуються у вічність, але попадають туди лише самі гідні з них: Иешуа, Понтій Пілат, Левий Матвій. Іншими словами, у фантастичній частині роману дається умовний дозвіл образів Деякі предметні деталі «кочують» з однієї частини добутку в іншу: вино, поле Левия Матвія. Постійний і мотив, що поєднує любов і вбивство: загибель Іуди й зустріч Майстра й Маргарити («Любов вискочила перед нами, як з-під землі вискакує вбивця в провулку, і вразила нас відразу обох!»). Здається, що в концепції троемирия сполучної є також проблема добра й зла.

«Древні» глави показують, що добро для однієї людини могло б обернутися злом для інших. У московській частині зображена зворотна ситуація (на жаль, подібний уже був одним з основних у програмі радянського уряду). А між цими мирами — вічність — єдине місце, де Майстер і Маргарита знайшли спокій, де дві тисячі місяців страждав п’ятий прокуратор Іудеї, вершник Понтій Пілат.