Твір по літературі: Психологізм драми А. Н. Островського Безприданниця Кращою психологічною драмою А. Н. Островського по праву вважається «Безприданниця». Її нерідко зіставляють із «Грозою», і у відомій мері це справедливо. «Гроза» — головний добуток дореформеної драматургії Островського, «Безприданниця» же вбирає в себе багато мотивів післяреформеної творчості драматурга.
На зіставлення цих п’єс наводить і те, що в обох перед нами розгортається драма неабиякої жіночої натури, що приводить до трагічної розв’язки. Нарешті, важливо й те, що в обох п’єсах істотну роль грає збірний образ волзького міста, у якому відбувається дія. Але розходження епох, зображених у цих п’єсах, привело до доконаної відмінності художнього миру «Грози» і «Безприданниці». «Безприданниця» — драма буржуазної епохи, і це вирішальним образом впливає на її проблематику.
Якщо душу Катерини в «Грозі» виростає з народної культури, одухотвореної моральними цінностями православ’я, то Лариса Огудалова — людина нового часу, що порвав зв’язок з тисячолітньою народною традицією, що звільнила людини не тільки від підвалин моралі, але й від сорому, честі, совісті. На відміну від Катерини, Лариса позбавлена цілісності. Її людська талановитість, стихійне прагнення до моральної чистоти, правдивість — усе, що йде від її багато обдарованої натури, високо піднімає героїню над навколишніми. Але сама життєва драма Лариси — результат того, що буржуазні подання про життя мають над нею влада, впливають на її розуміння людей Мотив торгівлі, що проходить через всю п’єсу й концентрується в головній сюжетній події — торзі за Ларису, охоплює всіх героїв-чоловіків, серед яких Лариса повинна зробити свій вибір. І Паратов тут не тільки не виключення, але, як з’ясовується, — самий жорстокий і безчесний учасник торгу. Відповідаючи на захоплені оповідання своєї нареченої про сміливість Паратова, що безтрепетно стреляли в монету, що тримала Лариса, Карандишев вірно зауважує: «Серця ні, того він так і смів». І Островський солідарний із цією думкою, хоча Карандишев і не є виразником авторських оцінок.
Взагалі, такого героя в п’єсі ні, зате майже кожний з діючих осіб у тої або інший момент вірно оцінює ситуацію й людей, у ній участвующих. Складність характерів героїв — будь те суперечливість їхнього внутрішнього миру, як у Лариси, або невідповідність внутрішньої сутності героя й зовнішнього поводження, як у Паратова, — от у чому психологізм драми Островського Паратов для всіх навколишніх — великий пан, широка натура, відчайдушнийий хоробрий, і всі ці фарби й жести автор йому залишає. Але, з іншого боку, він тонко, як би між іншим, показує нам і іншого Паратова, його щира особа. У першій же зустрічі з ним ми чуємо визнання: «Що таке «жалість», цього я не знаю. У мене, Мокій Парменич, нічого заповітного немає; знайду вигоду, так усе продам, що завгодно». І відразу ми довідаємося, що продає Паратов не тільки «Ластівку», але й себе самого нареченій із золотими копальнями. В остаточному підсумку, тонко компрометує його й сцена в будинку Карандишева, тому що обробка його квартири й спроба влаштувати розкішний обід — це адже карикатура на стиль і спосіб життя Паратова. І вся різниця полягає в сумах, які кожний з героїв може на це витратити.
Глибоко значна сцена, що характеризує обох суперників, що домагаються любові Лариси Таким чином, засобом психологічних характеристик в Островського виявляються не самовизнання героїв, не міркування про почуття й властивості їх, але переважно їхньої дії й побутовий діалог. Жоден з героїв не змінюється в процесі драматичної дії, а лише поступово розкривається перед глядачами. Навіть про Ларису можна сказати те ж: вона прозріває, довідається правду про навколишніх її людей, приймає страшне рішення стати «дуже дорогою річчю». І тільки смерть звільняє неї від усього, чим наділив життєвий досвід.
У цей момент вона як би вертається до природної краси своєї натури Фінал драми — смерть героїні серед святкового шуму, під циганський спів — вражає своєю художньою зухвалістю. Щиросердечний стан Лариси показано автором у стилі «сильного драматизму» і при цьому з бездоганною психологічною точністю. Вона зм’якшена, заспокоєна, вона всіх прощає, котому що щасливо тим, що нарешті-те викликала спалах неловеческого почуття — безрозсудний, самогубний по-ьтупок Карандишева, що звільнив її від принизливого життя утриманки Рідкий художній ефект цієї сцени А. Н. Острів — ский будує на гострому зіткненні разнонаправленних емоцій: чим більше м’якості й всепрощення в героїні, тим гостріше суд глядача. Драма «Безприданниця» стала вершиною творчості Островського, добутком, у якому зійшлися в дивно ємному художнім єднанні мотиви й теми більшості п’єс пізнього періоду. У цій п’єсі, що розкриває по-новому складні й психологічно многозвучние людські характери, передбачена неминучість появи в Росії нового театру