Рання лірика Цветаева М. І

Рання лірика Сутінки, сутінки весняні. Хладние хвилі в ніг, У серце — надії нетутешні. Хвилі біжать на пісок А. Блок Олександр Олександрович Блок — видатний поет «срібного століття». «Чоло століття», назве його Андрій Білий. Дебют поета відбувся в 1903 році, а перший збірник «Вірші про Прекрасну Даму» вийшов наприкінці 1904 року. У цьому збірнику поет передає синтез вічної жіночності, краси з реаліями життя, тобто зв’язок земного й Божественного Дівчина співала в церковному хорі Про всіх втомлені в чужому краї, Про всі кораблі, що пішли в море, Об всю, заколишню радість свою.

Так співав її голос, що летить у купол, І промінь сіяв на білому плечі, І кожний з мороку дивився й слухав, Як біле плаття співало в промені… Поет Анненский називав Блоку «чемпіоном наших молодих». Олександр Олександрович був не тільки талановитим символістом, але й сам був символом. Це була «його епоха», з буйними страстями, мінлива, невловима, коли переважали фарби, а не півтони й відтінки І щовечора, у годину призначений Иль це тільки сниться мені? Дівочий стан, шовками схоплений, У мрячному рухається вікні І повільно, пройшовши меж п’яними Завжди без супутників, одна Дихаючи парфумами й туманами, Вона сідає у вікна. І віють древніми повір’ями Її пружні шовки, І капелюх з жалобним пір’ям, І в кільцях вузька рука. Блок бачить цілком реальну земну жінку, що наділяє тими рисами, які вважає ознаками століття: це надзвичайна пластика образа, чистота ліній і обов’язкова присутність краси. Напівнатяки, погляди; поет як би ходить біля любові, передаючи її чарівництво й чарівну принадність.

Хіба так говорять про земний? Ні, це майже Божество, що несеться в прекрасну далечінь, це символ неземної краси й життя. Так поступово трансформується образ Незнайомки І дивною близькістю закований, Дивлюся за чорну вуаль, І бачу берег зачарований І зачаровану далечінь Але Блок не був би великим поетом, якби бачив все однобоко. Він цікавиться всім різноманіттям життя.

Примітний його цикл віршів, присвячених місту. Поет бачить страждання людей, задавлених роботою й убогістю, йому не далекі їхні переживання й мрії Немає! Щастя — дозвільна турбота Адже молодість давно пройшла. Нам скоротає століття робота. Мені — молоток, тобі — голка Сиди так ший, дивися у віконце, Людей усюди жене праця, А ті, кому трудней трошки, Ті пісні довгі співаються Лірика Блоку майже інтимна, він близький читачеві своєю манерою оповідання, більшість його віршів написані від першої особи. Ця близькість підкуповує, починаєш безмежно вірити людині, що так беззавітно любить я бажаючий допомогти, якщо це можливо. Поет не відокремлює себе від навколишнього, він активний учасник подій або уважний спостерігач, нічого не упускає, всі що бачить і переживає ту несправедливість, що панує вмире. У сусідньому будинку вікна жолти. По вечорах по вечорах Скриплять замислені болти, Підходять люди до воріт.

І глухо замкнувши ворота, А на стіні-а на стіні Недвижний хтось, чорний, хтось Людей уважає у височині. Я чую все з моєї вершини: Він мідним голосом, кличе Зігнути змучені спини, Унизу, що зібрався народ… Блок поступово переростає рамки символізму, перед ним величезний мир, що він хоче побачити, зрозуміти й відобразити у своїй поезії. Так з’являються вірші про Росію і її історію. У них звучить гордість за країну, що зуміла піднятися з небуття, відстояти свою державність і незалежність. Блок почуває себе поетом цієї величезної країни, він щасливий своєю причетністю великій епосі потрясінь І вічний бій! Спокій нам тільки сниться Крізь кров і пил… Летить, летить степова кобилиця І мне ковила… І немає кінця!

Миготять версти, кручі… Зупини! Ідуть, ідуть перелякані хмари, Захід у крові! Захід у крові! Із серця кров струменіє! Плач, серце, плач…

Спокою ні, степова кобилиця Несеться навскач! Чи не цією патріотичністю й пафосом близький нам Блок і сьогодні? Зі свого «далека» він учить нас любити й ненавидіти, бути терпимими й задовольнятися тим, що маємо. Русь оперезана ріками І нетрями оточена, З болотами й журавлями І з мутним поглядом чаклуна