Твір по літературі: Рання романтична творчість М. Горького Початок 90-х років XIX століття — час важке й невизначене. Із граничною реалістичною правдивістю зображують цей період у своїх творах Чехов і Бунін, старші сучасники Горького. Сам же Горький заявляє про необхідність пошуків нових шляхів у літературі. У листі Пятницкому від 25 липня 1900 року він пише: «Завдання літератури — запам’ятовувати у фарбах, у словах, у звуках, у формах те, що є в людині найкращого, гарного, чесного, шляхетного. Зокрема, моє завдання — будити в людині гордість самим собою, говорити йому про те, що він у житті — найкраще, саме святе й що крім нього — немає нічого вартої уваги. Мир — плід його творчості, бог — частка його розуму й серця…» Письменник розуміє, що в реальному сучасному житті людин пригноблений і безправний, а тому говорить: «Прийшов час романтичного…
» Дійсно, у ранніх оповіданнях Горького переважають риси романтизму. Насамперед тому, що в них рисується романтична ситуація протиборства сильної людини (Данко, Ларра, Сокіл) з навколишнім його миром, а також проблема людини як особистості взагалі. Дія оповідань і легенд перенесено у фантастичні умови («Він стояв між безмежним степом і нескінченним морем»). Мир добутків різко розмежований на світло й тьму, причому ці розходження важливі при оцінці персонажів: після Ларри залишається тінь, після Данко — іскри Горький використовує елементи фольклору. Він одушевляє природу («Імла осінньої ночі здригалася й лякливо озиралася, відкриваючи степ і море…»). Людина й природа часто ототожнюються й навіть можуть розмовляти (розмову Рагима із хвилею). Тварини й птахи, що діють в оповіданнях, стають символами (Уж і Сокіл). Використання ж жанру легенди дозволяє письменникові найбільше чітко виразити свої думки й ідеї в алегоричній формі Горький явно віддає перевагу людям, вільним від законів суспільства.
Його улюблені герої — це цигани, злиденні, злодії. Не можна сказати, що письменник ідеалізує злодіїв, але той же Челкаш із погляду моральних якостей коштує несоизмеримо вище селянина. Людина, одержима мрією, Людина з великої букви набагато цікавіше для письменника. Центральна фігура ранньої романтичної творчості Горького уведена в поемі «Людин». Людина покликана освітити увесь світ, розплутати вузли всіх оман, він «трагічно прекрасний». Так само зображений і Данко: «Іду, щоб згоріти як можна яскравіше й глибше освітити тьму життя. І загибель для мене — моя нагорода».
Поняття «люди» і «людина» У Горького прямо протиставляються: «Хочу, щоб кожний з людей був «Людиною»!» Принциповий для Горького й питання про волю людини. Тема вільної людини — головна тема його першого оповідання «Макар Чудра», а також багатьох інших добутків, у тому числі «Пісні про Сокола». Поняття «воля» для письменника пов’язане з поняттями «правда» і «подвиг».
Якщо в оповіданні «Макар Чудра» Горького цікавить воля «від чого-небудь», то в «Бабі Изергиль» — воля «в ім’я». Ларра — син орла й жінки — недостатньо людин, щоб бути з людьми, але й недостатньо орел, щоб обійтися без людей. Його несвобода — у його себелюбності, і тому він покараний самітністю й безсмертям, а після нього залишається тільки тінь. Данко ж, навпроти, виявляється більше вільною людиною, тому що він вільний від самого себе й живе заради інших. Учинок Данко можна назвати подвигом, тому що подвиг для Горького — це вищий ступінь волі від любові ксебе. В основі оповідання «Челкаш» лежить подія, про яке Горькому повідав один з учасників драми, що розігралася в приморському містечку. Беззлобно й глумливо згадував одеський босяк приключившееся з ним.
Однак у зіткненні двох знедолених і принижених письменник побачив не забавний випадок, здатний розвеселити читача, а сувору й гірку правду про процеси, що відбувалися в самій глибині дореволюційного російського суспільства Картина трудового дня в гавані, який починається оповідання, служить прологом до трагічної історії Челкаша й Гаврила. Вступ будить у нас неясну тривогу, передчуття грози, що насувається вселяє думка про нелюдськість миру, де люди праці гинуть від убогості й голоду. Кожна деталь у картині підпорядкована рішенню цього головного ідейно-художнього завдання: «небо мутно», «жарке сонце дивиться в зеленувате море, точно крізь тонку сіру вуаль», «заковані в граніт хвилі моря подавлені величезними вагами, що сковзають по їхніх хребтах», «голосу людей, ледве чутні серед шуму, слабкі й смішні». І самі люди, що спочатку народили цей шум, «смішної й жалюгідні: їхньої фігурки, курні, обірвані, в’юнкі, зігнуті під вагою товарів… метушливо бігають… у хмарах пилу, у море спеки й звуків», «вони незначні в порівнянні з навколишніми їхніми залізними голосами, купами товарів, що гримлять вагонами й усім, що вони створили».
Відтворений письменником звуковий малюнок оттеняет ворожість людині машин і пароплавів, що символізують силу, владу, торжество й самовдоволення товстосумів, що поклоняються одному божеству — золоту. У порту царюють різкий, надривний, дратівний слух звуки: дзенькіт, гуркіт, брязкіт, крик, стукіт, деренчання, свистки, шипіння. В оглушливому шумі чудиться «глузлива нота презирства до сірих і курних фігур людей», знеособлених машинами. А скільки трагізму й злої іронії бачить Горький у тім, як низки вантажників «несуть на плечах свої тисячі пудів хліба в залізні животи судів для того, щоб заробити кілька фунтів того ж хліба для свого шлунка»! Після такого вступу історія Челкаша й Гаврила сприймається не як приватний життєвий випадок, а як явище, породжене миром гноблення Челкаш і Гаврило протипоставлені один одному у всім. Але найбільше їх розділяє подання про волю й матеріальне благополуччя Для Гаврила багатство й воля — синоніми. З дитинства він твердо засвоїв основну заповідь користолюбців — тільки гроші приносять достаток, пошана, повага, владу й волю.
Дитя миру, де золото — вища цінність і мірило людського достоїнства, Гаврило жагуче тягнеться до багатства, на шляху до нього зносить ганьбу, приниження, втрачає людський вигляд, стає боягузливим, жадібним, лицемірним рабом От він у страху, сум’ятті ридає й молить: «Отушай, відпусти ти мене! Христом прошу, відпусти! Висади куди-небудь! Ай-ай-Ай! Про-Опал я зовсім!..» Але нічна операція благополучно закінчилася, у руках кілька хрустких папірців, і в іншому світлі представляється Гаврилу вчорашній «гріх» — совість його заспокоїлася Челкаш повний презирства до людей, які, подібно Гаврилу, говорять про волю, а на ділі залишаються рабами дрібних страстей і незначних турбот.
Але шляхетні людські якості Челкаша виявляються марними, і він стає «героєм на годину», нездатним до активної діяльності в ім’я ідеалу, якому гаряче й проникливо відданий, — адже воля, на його думку, «головне в житті». Гіркий не розкриває подробиць, не розповідає, як селянський хлопець став босяком, «вирваним і викинутим назавжди з того порядку життя, у якому виробилася кров, що тече в його жилах». Можна лише припустити, що, пішовши із середовища, де «за гроші себе продають», Челкаш сподівався обре сти волю. Але плани ці виявилися нездійсненною мрією, і яскрава, обдарована людина, опустившись на дно життя, животіє злодія, зневажуваний всіма, навіть Гаврилом, стає «нікому не потрібним на землі», жертвою тих, хто під маскою «добропорядності й пристойності» приховує свою нелюдськість Хоча в оповіданні немає героїв, що вийшли на свідому боротьбу проти несправедливості, письменник будить гнів проти всього, що давить, принижує, ображає людини, вселяє презирство до потерявшим честь, людське достоїнство, викликає відразу до корисливості, жадібності, своєкорисливості, міщанству, — змушує думати про сенс життя, високих моральних ідеалах. У цьому велика сила й оптимізм добутку, таємниця його безсмертя