Рецензія на оповідання А. Чехова «Туга». Туга Чехов А. П

Рецензія на оповідання А. Чехова «Туга». Увійшовши в російську літературу, Чехов виступив майстром «малої» форми. Це великий художник слова. Він здатний передати в невеликому оповіданні все життя людини, дотримуючись сформульованих їм самим правил: «писати талановито, тобто коротко» і «стислість — сестра таланта». За його пейзажами, намальованими часто за допомогою однієї точної й влучної деталі, за короткими діалогами й монологами, за маленькими подробицями уважний читач завжди розрізняє не названі автором, але ясно видимі глибини життя От і в «Тузі» досить декількох речень на початку оповідання, щоб відчути атмосферу бездушшя, що оточує головного героя. На землю м’яким килимом опускаються сутінки; кружляється мокрий, великий сніг, що «шаром лягає на дахи, кінські спини, плечі, шапки». Це не просто сутінки й сніг, це символ якоїсь безвихідності, порожнечі й байдужості миру.

Недарма зима у фольклорі символізує смерть, і нерухливий Іона і його лошаденка. Відчуваєш, як малий і незначна людина в цьому бездушному просторі І Іона Потапов один у цій порожнечі, де йому не з ким словом перемовитися. У цьому короткому оповіданні Чехов малює образ бездушно го міста з бездушними людьми. Місто, де так багато людей, але де ти духовно самотній.

З якою довірливою беззахисністю намагається відкрити старий Іона свою душу тим, кому в той вечір потрібний візник. З якою дитячою відкритістю вдивляється він у їздців, сподіваючись побачити в їхніх очах вогник підтримки й жалі. Тричі герой намагається розповісти про своє непоправне лихо — смерті сина, і тричі натрапляє на стіну черствості, байдужості й нерозуміння Іона не може виговоритися, щоб хоч якось полегшити своє горе. І росте туга, «туга величезна, не знаючих границь». Мир людей відкинув його, і старий іде до свого коня — безсловесної тварини, — яка одна розуміє його: «лошаденка жує, слухає й дихає на руки свого хазяїна».

(Майстерність деталі: в оповіданні автор здебільшого називає коня лошаденкой. Тільки суфікс з’явився, а читач бачить цю стару, заїжджену, утомлену від роботи шкапу, такий же жалюгідну, як її хазяїн, і так само зухвалу щемливу жалість. І тільки вона може дохнути теплом своїм на руки Іони.) Самітність людини серед людей — от страшна суть оповідання «Туга». І Чехов ніде не дозволяє собі моралізувати — він просто малює життя, але лаконічне оповідання прекрасно передає все, що хотів би сказати автор.