Рецензія на роман Л. Бородіна «Розставання» Бородін Л. І

Рецензія на роман Л. Бородіна «Розставання» Роман «Розставання» Леоніда Бородіна побудований навколо ідеї Бога. Його ліричний герой — московський інтелігент — вирішує почати нове життя У творах Леоніда Бородіна — на раціональному, логічному рівні його проза суворо затверджує правоту християнської моралі, а всією своєю емоційною, почуттєвою плоттю (тобто всім художнім, що є в ній) буквально волає про принадність гріховного, безбожної, живої й вільного життя Десь у Сибіру головний герой роману відшукує попа Василя і його дочка Тосю, що готова стати його дружиною. Ця сім’я — піп Василь і Тося — живе з Богом у душі, навколо них особлива атмосфера чистоти й любові, що владно притягає героя. Але він не почуває себе досить чистим, щоб прийняти від долі такий подарунок, він їде в Москву, щоб привести свої справи — насамперед щиросердечні — у порядок. Бородін, описуючи московське життя свого героя, не жалує іронії й сарказму на картини «праць і днів» московської інтелігенції. Дістається всім — дисидентам, журналістам, окололитературной і околотелевизионной богемі, навіть опозиційному священикові, чия фігура в порівнянні з образом попа Василя виглядає дрібної й суєтної. Все це життя безбожне, безглузда, неблаговидна. Вся вона засуджена й автором, і героєм. Як чеховські сестри мріяли про Москву, так герой роману Бородіна мріє про сибірську глибинку, де живуть Тося й піп Василь Зрештою два раціоналісти — автор і його герой — без кінця осудливий раціоналізм — попадають у власноручно влаштовану пастку.

Із Сибіру, де поруч із Геннадієм була живаючи й любляча Тося, вся його московське життя здавалося йому ясної, зрозумілої й легко преутвореної в потрібному для очищення напрямку. Приїхавши й зштовхнувшись із її живим і непередбаченим потоком, він безнадійно в ній заплутується, оскільки спілкування з Тосей наділило його здатністю набагато гостріше бачити чуже життя й сприймати чужий біль, чим це було колись. Заарештовують його сестру-дисидентку, і він не може вже сказати «дострибалася»; його батько, відносини з яким були так прості й зручні, виявляється раптом людиною ранимим і здатним на несподівані вчинки; «халтура», що він раніше б зробив з холоднокровним цинізмом, перетворюється в моральну проблему; коханка чекає від нього дитини, і цей факт переростає свій побутовий зміст, визначає долю. Щиросердечний переворот відбувся, холодний раціоналіст став живою людиною, тепер він ближче до Бога, чим абиколи. Однак ціна всьому цьому — погублена доля Тоси, до якої герой уже не може повернутися. І от, щоб ця ціна не здалася читачеві надмірної, що закреслює всі доброчинні зміни в душі Геннадія, авторові доводиться йти на сумнівний з погляду людської, та й художньої логіки хід. Він поступово, сторінка за сторінкою, перетворює живу й страждаючу Тосю в абстракцію, у символ. Символу адже не боляче. І от в апофеозі роману, у фінальній сцені амбівалентних весільних веселощів з’являється — у свідомості героя — примарне бачення: танцююча Тося.

І так уже написана сцена, що ця ірреальна поява виглядає не нагадуванням героєві про загублений Тосиной долі, а благословенням його вибору. Але свершится чи вибір? Якщо все-таки Тося — жива людина, а не символ, то свершится лише обмін одного зла на інше. І з Богом у душі й без Бога герой несе зло І якби із цього зерна автор чесно виростив трагічну колізію! Але довелося б визнати, що життя сильніше й богаче найвищої моралі, і піти на таке Бородін не може. Тому фінал змазаний; він міг би бути багатозначний, але він — на жаль!

— усього лише двозначний.