Рецензія на роман В. Д. Дудинцева «Білі одяги» Дудинцев В. Д

Рецензія на роман В. Д. Дудинцева «Білі одяги» Чи любите ви читати? Якщо вас цікавлять не тільки детективи, кримінальні історії, любовні романи, що так часто зустрічаються сьогодні на книжкових развалах, якщо для вас читання — не просто спосіб убити час, якщо ви любите разом з автором і героями поразмишлять об хвилююче людство проблемах, вам, напевно, буде цікаво познайомитися з романом В. Дудинцева «Білі одяги». Роман В. Дудинцева «Білі одяги» побачив світло через тридцять років після написання. А коли він нарешті був опублікований, автор одержав Державну премію. Зараз, можливо, нам здасться дивним, що за щирість оповідання про дійсність, за правду добуток осягла така важка доля на початку шляху. Роман «Білі одяги» відкриває ті сторінки історії, які раніше не були відомі людям Із цієї книги ми довідаємося про життя й роботу вчених-біологів, що займаються дуже корисним для всіх справою — виведенням нових сортів картоплі.

Але, на жаль, їхня робота не погодиться з «наукою», схваленої партійним керівництвом, головним представником якої в романі виступає академік Рядно, а в реальному житті — Лисенко. Тих, хто не підтримував їхньої ідеї, повідомляли «ворогами народу». От у такій обстановці працювали Іван Ілліч Стригалев і його теперішні друзі й помічники. Відразу виникає питання: чому людям доводилося приховувати корисну роботу, боятися через неї бути засланими або розстріляними? Але життя тоді немов визначалася іншими законами. Складний шлях їхнього розуміння й обмірковування пройшов головний герой роману Федір Іванович Дежкин. Його життя — це не просто зміна поглядів від підтримки позицій академіка Рядно до повного наукового й духовного з’єднання зі Стригалевим і його друзями.

Шлях Дежкина — шлях пошуку істини в тім суперечливому світі. Цей пошук складний. Ще коли Федір Іванович був дитиною, його вчили говорити тільки правду, завжди бути щирим. Чиста дитяча душа вірила цьому, поки життя не навчило героя самостійно оцінювати свої вчинки й дії інших. Взрослея, він починає розуміти, що в навколишньому його світі щирість далеко не завжди служить добру. Найчастіше саме навпаки. Для захисту істини Дежкину не раз доводилося приховувати свої теперішні погляди й відігравати роль переконаного прихильника академіка Рядно.

Тільки таке поводження допомагало йому протистояти миру підлості, неправди й доносів. Але в головних питаннях герой не піде на компроміс зі своєю совістю, розуміючи, що не можна закривати чим-небудь «білі одяги», істину, тому що, «коли прийде час зняти це що-небудь, білих одягів там і не буде». Епіграфом до роману автор взяв питання з Одкровення Іоанна Богослова: «Ці, убрані в білі одяги, — хто вони й звідки прийшли?» Дійсно, хто ж вони? Думаю, це Дежкин, Стригалев, полковник Свєшников, їхні теперішні друзі — усі, хто не міняв своїх поглядів під тиском обставин, служив вічній істині, добру. Їх цікавлять не слова, а результат, до якого вони прагнуть.

Заради декількох років щодо спокійної роботи Стригалев навіть віддає Рядно свій новий сорт картоплі. Герої настільки чесні, безкорисливі, віддані своїй справі, що вони здаються святими й виділяються на тлі заздрих, властолюбних людей своїми «білими одягами». Складно зберегти їхню чистоту серед чорного, жорстокого миру. Але героям це вдається. І на вищому суді саме по білих одягах можна буде довідатися теперішніх людей. По-моєму, саме такий зміст вклав автор у назву роману Але далеко не всі герої цього добутку в «білих одягах». Адже багато з людей шукали в житті інше, прагнули до влади, до слави будь-якими шляхами. Безчесні й жорстокі вчинки Краснова, Рядно, Ассикритова нема чим виправдати, тому що метою їх була особиста вигода.

Але ті блага, які потрібні були їм, — тимчасові. «Добро… сьогодні для багатьох звучить як боягузтво, млявість, нерішучість, підле відхилення від зобов’язуючих кроків», — зауважує Дежкин. І далеко не всі люди розуміли, що все це — «плутанина, накручена тихим злом, щоб легше було діяти», тому вибір між добром і злом кожний робив по-своєму. Проходило час, і факти брали гору над помилковою теорією, перемагала істина. Усе ставало на свої місця. Не вдалося захистити дисертацію Анжелі Шамковой, що підтримувала погляди Рядно, через підведення результатів під теорію. Біля самого академіка на засіданнях залишаються порожні крісла.

Пам’ятаючи його минуле, ніхто вже не хоче становити йому компанію. «Якщо ти вважаєш, що наука — це значить відправляти людей… ти знаєш куди… Таким біологом я не був», — говорить йому колишній соратник, відрікаючись від його ідей.

А сам Рядно не розуміє, чому він зазнає поразки, якщо раніше мав величезну підтримку Роман «Білі одяги» ще раз показує, що людина повинен опиратися в житті тільки на істину, зберігати свої духовні цінності незалежно від думки більшості. Тільки тоді він залишається особистістю Не поскупися на холод посилань і морок отринутих страстей, але дай виконати всі, що в силах, але душу по мирі розсій, — пише поет Б. А. Чичибабин у вірші «Молитва». Напевно, ці слова цілком щиро могли вимовити всі теперішні люди. Долі багатьох з них зложилися трагічно. Але те, у що вони вклали душу, залишилося.

Багато досягнень науки збереглися й одержали свій подальший розвиток навіть у найсуворіші роки завдяки самовідданій роботі теперішніх учених. Але Дежкин, Стрига^лев і їхні друзі — герої не тільки того часу. Для багатьох вони можуть стати прикладом і зараз. Книга допоможе уважному читачеві знайти істину й зробити моральний вибір у складних життєвих ситуаціях.