«Ревізор» Ревізор Гоголь Н. В

«Ревізор» Комедія Гоголя «Ревізор» є одним з найбільш яскравих драматичних добутків російської літератури XIX століття. «Ревізор» являє собою глибоко реалістичне произ ведення, що показує мир дрібного й середнього провінційного чиновництва Росії другої чверті дев’ятнадцятого століття При описі цього миру Н. В. Гоголь широко використовував наявні в його розпорядженні літературні прийоми, що дозволяють найбільше повно охарактеризувати свої персонажі, зробивши це в цікавій і легко доступної глядачеві й читачеві формі Відкривши першу ж сторінку комедії й довідавшись, що, наприклад, прізвище приватного пристава — Уховертов, а повітового лікаря — Гибнер, ми одержуємо, у загальному-те, уже досить повне подання про цих персонажів і про відношення автора до них. Крім того. Гоголь дав короткі характеристики кожному з головних діючих осіб, які допомагають краще зрозуміти суть кожного персонажа. Городничий: «хоч і хабарник, але поводиться дуже солідно»; Ганна Андріївна: «вихована вполовину на романах і альбомах, вполовину на турботах у своїй коморі й дівочій»; Хлестаков: «без царя в голові», «говорить і діє без усякого міркування»; Осип: «слуга, такий, як звичайно бувають слуги кілька літнього років»; Ляпкин-Тяпкин: «людина, що прочитала п’ять або шість книг і тому трохи вільнодумний»; поштмейстер: «простодушний до наївності людин».

Портрети дані також і в листах Хлестакова в Петербург до свого приятеля Тряпичкину. Наприклад, Земляника, по вираженню Хлестакова, «доконана свиня в ярмулці». Більш повно ці портрети розкриваються в мовних характеристиках персонажів. Солідний Городничий і розмова веде статечне й розміряний: «право», «отож яка обставина», «повно, повно вам!» Провінційна кокетка Ганна Андріївна метушлива й невитримана; мовлення її уривчасте й експресивна: «Хто ж це? Це, однак, прикро!

Хто ж би це такий був?» Хлестаков, до речі, по манері висловлюватися трохи схожий з Ганною Андріївною. Той же достаток вигуків, сумбурне, уривчасте мовлення: «Я, брат, не такого роду! Із мною не раджу…», та ж рисовка: «А ваші очі краще, ніж важливі справи…

» Основним літературним прийомом, яким користується Гоголь при комічному зображенні чиновників, є гіпербола. Цей прийом застосовує автор у зображенні Християна Івановича Гибнера, що не в змозі навіть спілкуватися зі своїми хворими через повне незнання російської мови, і Амоса Федоровича з поштмейстером, що вирішили, що приїзд ревізора передвіщає прийдешню війну. Гіперболічна спочатку й сама фабула комедії, але в міру розвитку, сюжетної дії, починаючи з оповідання Хлестакова про його петербурзьке життя, гіпербола переміняється гротеском. Осліплені страхом за своє майбутнє чиновники й, що хапаються за Хлестакова як за соломинку міське купецтво й обивателі не в змозі оцінити всієї абсурдності що відбуває, і безглуздості нагромаджуються одна на іншу: отут і унтер-офіцерша, що «сама себе висікла», і Бобчинский, що просить довести до відома його імператорської величності, що «у такому-те місті живе Петро Іванович Бобчинский», і багато чого іншого… Кульмінація й наступна відразу за нею розв’язка наступають різко, жорстко. Лист Хлестакова дає подіям таке просте й навіть банальне пояснення, що в цей момент воно виглядає для городничего, наприклад, набагато більше неправдоподібним, чим всі хлестаковские фантазії. Небагато про образ городничего.

Як видно, йому доведеться розплатитися за гріхи свого оточення в цілому. Зрозуміло, він і сам не ангел, але удар настільки сильний, що в городничего наступає щось начебто прозріння: «Нічого не бачу: бачу якісь свинячі рила замість осіб, а більше нічого…» «Чому смієтеся? Над собою смієтеся!

» — кидає він в особу чиновникам „и в зал. Наділивши городничего сарказмом, Гоголь робить його більше людяним і тим самим піднімає над іншими персонажами комедії Німа сцена: як громом уражені, коштують мешканці провінційного містечка, погрязшие в хабарах, пияцтві, плітках. Але от іде гроза, що очищає, що змиє бруд, покарає порок і нагородить чеснота. У цій сцені Гоголь відбив свою віру в справедливість вищої влади, бичуючи тим самим, по вираженню Некрасова, «маленьких злодюжок для задоволення більших». Комедія «Ревізор» відразу ж стала одним із самих популярних драматичних добутків того часу й з’явилася провісником п’єс Островського. Цар Микола I так сказав про неї: «Усім отут дісталося, а мені — більше всіх».