Твір по літературі: Роль епізоду «Нарада у филях» Лев Миколайович Толстой у романі «Війна й мир» неодноразово підкреслював зумовленість подій, що відбуваються. Він заперечував роль особистості в історії, але відстоював визначеність долі окремої людини й держави в цілому. Незважаючи на те що на Бородінському полі росіяни одержали «моральну» перемогу й збиралися наступного дня продовжувати бій, з’ясувалося, що війська втратили вбитими й пораненими до половини складу й бій виявився неможливим. Ще до наради у Филях всім розсудливим військовим було ясно, що нового бою давати неможливо, але це повинен був сказати «ясновельможний». Кутузов постійно задавав собі питання: «Невже це я допустив до Москви Наполеона, і коли ж я це зробив? Коли ж це зважилося?..» Кутузов продовжує ту ж лінію поводження, що й під час Бородінського бою.
Він сидить зовні байдужий до навколишньої, але розум його гарячково працює. Він шукає єдино вірне рішення. Головнокомандуючий свято вірить у свою історичну місію порятунку Росії. Цікаво, що, описуючи таку драматичну сцену, як рішення залишати Москву французам або битися за неї, Лев Миколайович не пропускає нагоди поиронизировать над помилковим патріотизмом Бенигсена, що наполягає на захисті Москви, починаючи своє мовлення пишномовною фразою: « чиЗалишити без бою священну й древню столицю Росії або захищати її?» Усім ясна фальш цієї фрази, але лише Кутузов вправі відповісти на неї протестом. Він обраний головнокомандуючим за бажанням народу, всупереч волі государя, і йому, щирому патріотові, претит усяке позерство. Кутузов щиро впевнений, що на Бородінському полі здобута перемога росіянами, але він же бачить і необхідність залишення Москви.
Він говорить гениальнейшие слова, що стали на довгі роки хрестоматійними: «Питання, для якого я просив зібратися цих панів, це питання військовий. Питання наступний: «Порятунок Росії в армії. Чи вигідніше ризикувати втратою армії й Москви, прийнявши бій, або віддати Москву без бою?.. От на яке питання я бажаю знати вашу думку». Кутузову важко, чисто по-людськи неможливо вимовити наказ про відступ з Москви. Але здоровий глузд і мужність цієї людини взяли гору над іншими почуттями: «…я (він зупинився) владою, врученої мені моїм государем і батьківщиною, я — наказую відступ».
Сцена ради у Филях дана очами дитини, онученята Андрія Савостьянова, Малаши, що залишилася у світлиці, де зібралися генерали. Шестирічна дівчинка, звичайно ж, нічого не розуміє в що відбувається, її відношення до Кутузова, «дідусеві», як вона його охрестила, і Бенигсену, «довгополому», побудовано на підсвідомому рівні. Їй симпатичний дідусь, що про щось сперечався з довгополим, а потім «осадив його». Таке відношення між спорящими «утішило» Малашу. Вона ставиться із симпатією до Кутузова, і їй приємно, що він узяв гору.
Таке сприйняття сложнейшего епізоду роману потрібно авторові, імовірно, тому, що «вустами дитини глаголет істина», але й тому, що Кутузов, по думці Толстого, не міркує, не умничает, а надходить так, як неможливо не надійти; він вибирає єдино правильне рішення. Звичайно, старому воно дається нелегко. Він шукає свою провину в що происшли, але впевнений, що загибель французів незабаром неминуча. Уже пізно вночі він говорить, здається, без усякого зв’язку ад’ютантові, що ввійшов: «Так немає ж! Будуть же вони кінське м’ясо жерти, як турки… будуть і вони, тільки б…» Скільки болю в цих словах, він увесь час думав про долю армії, Росії, своєї відповідальності перед ними, тільки тому прориваються гіркі слова. Епізод ради у Филях багато чого пояснює, він показує драматизм ситуації, змушене відступ військ, не як злу волю когось одного, що решили погубити Москву, а єдиний можливий і вірний вихід.
Товстої піднесений мудрістю й далекоглядністю головнокомандуючого, його вмінням зрозуміти ситуацію, скористатися своєю владою й прийняти непопулярне, але мужнє й благе рішення. Кутузов не має потреби в дешевому популізмі, він щирий патріот, що думає про благо батьківщини, і це допомагає йому прийняти правильне рішення