Твір по літературі: Роль пейзажних описів у романі Л. Н. Толстого «Війна й мир» Опис природи традиційно в російській літературі. Згадаємо Тургенєва — майстра пейзажу, романтичну природу Пушкіна, Лермонтова, філософський підхід до неї в Достоєвського, Гончарова. Я думаю, особливе відношення до природи в російських письменників не випадково. Росія з її неосяжними просторами ніколи не була урбанизированной країною. Життя людей завжди була тісно пов’язана із природою й багато в чому залежала від її. Схоже, що й ментальность наша — «російська душа» — формувалася під впливом цієї широти, розмаху, краси, суворих довгих зим і короткої печені літа У романі єднання людей із природою чудово відбито в сценах полювання Ростових. З одного боку, більшу частку насолоди герої одержують від естетического милування природою, її могутністю й гармонічною красою.
З іншого боку, сам процес полювання повертає людей у ту давню давнину, у той первісний стан, коли природні зв’язки з навколишнім світом не були порушені цивілізацією. Герої зливаються із природою, стають із нею єдиним цілим. Осіння природа поєднує світських Ростових і простих двірських селян, розкриває глибинні народні риси російського характеру. Товстої заворожує читача описом танцю Наташи.
Ми любимо її й захоплюємося разом савтором. У романі «Війна й мир» немає самоцілісності пейзажу. Він завжди пов’язаний з дією, канвою самого роману. Природа в «Війні й світі» є» психологічним підтекстом, тлом. Тісним образом зв’язана вона з головними героями, відбиваючи їх щиросердечний стан Князь Андрій, лежачи на поле Аустерлица, дивиться в «добре…
високе, нескінченне небо» і розуміє, що небо, хмари, земля — це вічне, вище, головне. Людина живе одна лише мить, усього лише один короткий і сладостний мить. І в порівнянні з вічністю неймовірно незначне значення слави й честолюбства. Небо потрясає князя Андрія своїм одкровенням Пізніше, у бесіді в Богучарове на переправі, Пьер Безухов з жаром переконує князя Андрія в необхідності жити, любити, вірити. А природа, немов відбиваючи стан героїв, підсилює художній ефект сцени. «Пьер замовк. Було зовсім тихо. Пором давно пристав, і тільки хвилі плину зі слабким звуком ударялися об дно порома. Князеві Андрію здавалося, що хвилі присуджують: «Правда, вір цьому».
І князь Андрій уперше після довгого періоду фатальних, песимістичних роздумів переживає момент щиросердечного осяяння. І знову він бачить небо, високе, добре, вічне, як символ божественного одкровення Але для повернення до життя князеві Андрію необхідно було більше емоційне потрясіння, чим те, що він випробував у розмові із другом. Відродження його відбувається у Втішному, садибі Ростових. По дорозі до Ростовим, у лісі, Андрій Болконский зауважує дуб, старий і виродливий. «Тільки він один не хотів підкорятися чарівності весни й не хотів бачити ні весни, ні сонця». А навкруги росли молоденькі берізки, обсипані свіжим листям. Уже під’їжджаючи до будинку Ростових, князь Андрій бачить юрбу дівчин, з яких виділяється Наташа. Виразно проводяться аналогії: князь Андрій — дуб і Наташа — берізка Уночі, дивлячись у вікно, князь Андрій чує розмову Наташи із Сонею.
Наташа любується нічним небом, зірками й говорить, що хотіла б обійняти себе руками за коліна й полетіти… Світлі почуття дівчини відроджують у душі князя Андрія відчуття молодості, почуття чогось невимовно прекрасного. Відбувається катарсис, переродження героя. По дорозі назад, знову зустрівши дуб, що покрився молодим листям, Андрій Болконский знову ж погоджується з ним, говорячи собі, що потрібно жити, діяти; на нього знаходить «безпричинне весняне почуття радості й відновлення».
Але ж весна — це повернення до життя, відродження, відродження природи, у тому числі й двійника князя Андрія — дуба. Виходить, що й переродження самого героя було неминуче, раз воно вже відбито на образі природи. Цей прийом — ототожнення героя й природи, відбиття динаміки розвитку персонажа в пейзажі і його зміни. Саме тому негативні персонажі роману, преподносимие автором у статичному стані, не супроводжуються природою, тобто не досліджуються автором Толстой використовує опис природи для більше емоційної передачі своїх поглядів, почуттів. Дощ після кривавого бою немов оплакує божевільних людей. Він символ очищення, прозріння. «Над полем, колись настільки весело-гарним… зібралися хмари, і став накрапати дощик на вбитих, на поранених…
Начебто він говорив: «Досить, досить, люди. Перестаньте… Отямитеся. Що ви робите?» І вже не розумом, а серцем відчуваєш протиприродність війни Я знаю, є Люди, що не читають літературних відступів, а, канвою, що, роману, що следящие тільки за сюжетною линиейее.
Що ж, справа смаку. Тільки от смак-те роману й відчуєш по-справжньому, вчитуючись в упереджений опис художнього «тла», вдумуючись у зміст літературних прийомів, насолоджуючись яскравістю й виразністю авторської мови