Твір по літературі: Роль пейзажу в романі И. С. Тургенєва «Батьки й діти» Реалістичне мистецтво завжди намагається відбивати дійсно, що відбуваються події, і явища. Вибираючи самі що ні на є прозаїчні предмети, речі, події, російські художники другої половини XIX століття намагалися передати життя такий, яка вона є, у самому звичайному її виді. Російський пейзаж у літературі з’явився давно й зайняв міцне місце. Так, природа в добутках И. С. Тургенєва виявляє собою живий образ, це як би ще один герой у системі персонажів «Батьків і дітей». В експозиції роману початковий пейзаж, що зображує бідність, убогість, визначає тему всього добутку, приводить до думки про необхідність зміни тих порядків, які породили таке запустіння. «Ні, — подумав Аркадій, — небагатий край цей, не вражає він ні достатком, ні працьовитістю, не можна, не можна йому так залишатися, перетворення необхідні…
але як їх виконати, як надійти?» Навіть саме протиборство «білої примари» безвідрадної, нескінченної зими «з її червоним днем» є вже приречення конфлікту, зіткнення двох поглядів, зіткнення «батьків» і «дітей», зміни поколінь Однак потім картина весняного пробудження природи вносить у роман світлу, бадьору ноту надії на відновлення. Хоча думки про зміну й «улетучиваются» з голови Аркадія, «весна все-таки бере своє». Але навіть у цьому радісному пейзажі по-різному показане значення цієї весни в житті героїв різних поколінь. Якщо Аркадій просто радий «чудесному сьогоднішньому дню», то Миколі Петровичу пригадуються вірші А. С.
Пушкіна, які, хоча й перервані появою Базарова, розкривають його щиросердечний стан і настрій: Бути може, у думці нам приходить Серед поетичного сну Інша, стара весна… Всієї його думки спрямовані в минуле, тому єдиною дорогою для потерявшего «історичний зір» Миколи Петровича стає «дорога спогадів». Взагалі крізь все оповідання проходить образ дороги. Пейзаж передає відчуття простору, незамкнутості простору. Не випадково герої так багато подорожують. Дуже часто ми їх бачимо в саду, алеї, на дорозі… — на лоні природи набагато частіше, ніж в обмеженому просторі будинку. І це приводить до розширення простору в романі.
Перед нами виникає образ Росії. На розум приходять вірші Ф. Тютчева: Ці бедние селенья, Ця бідна природа… Садиба Миколи Петровича немов його двійник (традиція Гоголя, що ототожнювало в «Мертвих душах» «господарство» з духовним миром поміщика). Миколі Петровичу не вдається запровадити в життя його розумні проекти. Неспроможність його як власника маєтку контрастує з його людяністю й глибиною внутрішнього миру. Тургенєв симпатизує йому, і альтанка, «разросшаяся й благоухающая», є символ його чистої душі.
Сад Одинцової — «алеї» стрижених ялинок, квіткові «оранжереї» — створює враження штучного життя. Дійсно, все життя цієї жінки «котяться, як по рейках», розмірено й одноманітно. Образ «неживої природи» перегукується із зовнішнім і духовним виглядом Ганни Сергіївни. Взагалі місце проживання, по Тургенєву, завжди відкладає відбиток на життя героя. Так, Базарів, що порівнював у розмові з Одинцовій людей з деревами, розповідає Аркадію про свій дитячий талісман — осиці на краю ями. Це і є прообраз, двійник його життя.
Самотній, гордий, озлоблений, до подиву схожий він на те дерево. Всі герої роману перевіряються відношенням до природи. Базарів заперечує природу як джерело естетического насолоди. Сприймаючи її матеріалістично («природа не храм, а майстерня, і людина в ній працівник»), він заперечує взаємозв’язок природи й людини. І слово «небо», написане в Тургенєва в лапках і вищому початку, що припускають собою, Бога, не існує для Базарова, тому нього й не може прийняти великий естет Тургенєв Одинцова, як і Базарів, байдужа до природи. Її прогулянки по саду всього лише частина життєвого укладу, це щось звичне, але не дуже важливе в її житті. Для Миколи Петровича природа — джерело натхнення, найважливіше в житті. Саме тому всі події, пов’язані з ними, відбуваються на лоні природи Павло Петрович не розуміє природи, його душу «сух і жагуча», може лише відбивати, але аж ніяк не взаємодіяти з нею. Він, як і Базарів, не бачить «неба».
Котячи й Аркадій по детски закохані в природу, хоча Аркадій і намагається це сховати. Настрій і характери героїв теж підкреслюються пейзажами. Так, Фенечка, «така свеженькая», показана на тлі літнього пейзажу, а Аркадій і Катя так само молоді й безтурботні, як і навколишня їхня природа. Базарів, як не заперечує природу («Природа навіває мовчання сну»), все-таки підсвідомо єдиний з нею. Саме на природу відправляється він, щоб зрозуміти себе. Він злиться, обурюється, однак саме природа стає німим свідком його переживань, тільки їй він може довіритися Тісно зв’язуючи природу із щиросердечним станом героїв, Тургенєв наділяє пейзаж психологічною функцією.
Природа в романі ділить усе на живе й неживе, природне для людини й немає. Тому опис «славного, свіжого ранку» перед дуеллю вказує на те, як все суетно в житті людини перед величчю й красою вічної природи. Сама дуель представляється в порівнянні із цим ранком «екою дурістю». Останній пейзаж — це «реквієм» по Базарову. Ліричним сумом і скорботними роздумами наповнений весь опис сільського цвинтаря, на якому похований Базарів. Цей пейзаж носить філософський характер. Автор замислюється про вічне життя й вічну природу, що дає заспокоєння. Пейзаж у романі не тільки тло, але філософський символ, приклад щирого життя