Роль жіночих образів у розкритті характеру
Р. Раскольникова
Роман «Злочин і покарання» був задуманий ще на каторзі, поступово перетворившись із опису життя «п’януватих» в «психологічний звіт одного злочину». Автора, людини зі збудженою душею, письменника катастроф і людських метань, насамперед хвилює психологічний аспект. Чому його герой, начебто б шляхетний і по-своєму добрий, робить страшне насильство над іншою людиною — убивство, переступає моральний і християнський закон — «не убий»?
Крок за кроком показує письменник думки, учинки свого героя, його оточення, тобто тих людей, які вільно або мимоволі або штовхають Раскольникова в прірву, або намагаються йому допомогти морально відродитися
Велика в цьому плані Роль жіночих образів у розкритті характеру Р. Раскольникова.
На мій погляд, вона дуже важлива для розуміння складного характеру Р. Раскольникова. Жінки оточують його всюди, і в нього немає більше близьких людей, чим мати, сестра, Соня. Ці люди допомагають нам глянути на глибоку й суперечливу натуру головного героя з різних позицій
Людині завжди дуже важко знайти людей, які були б для нього «родиее рідних». Родіонові це вдалося: він знайшов Сонечку. Але все-таки сім’я є сім’я, і Пульхерия Олександрівна з Дунечкой мають на Раскольникова величезний вплив: вони відгомони минулого, через їхні розмови, почуття й відношення можна зрозуміти, яким, був Родіон до приїзду в Петербург, до його зміни під впливом атмосфери великого міста й тісної комірки, схожої на труну, і до народження його страшної теорії. Але Розкольників не хоче згадувати минуле, адже саме в минулий час Розкольників упевнився у власній «незвичайності» і в тім, що «право має».
По його теорії, незвичайна людина не повинен любити звичайних, якимись є його рідні. Але що ж відбувається із цим «Наполеоном»? Він начебто б не може їх любити й спілкуватися з ними, кожна розмова доставляє йому тяжкі Щиросердечні страждання, але в серце, десь на підсвідомому рівні, він тягнеться до них, хоче бути й жити з матір’ю й сестрою. Але адже він — «Наполеон»! Він все-таки переступив! Він злочинець, через це втрачає він зв’язок з миром, виявившись за рисою, як за стіною, величезної й непереборної
А рідні не можуть повірити, що метаморфоза відбулася, що їх Родячи, милий Родячи, став зовсім іншим: він змінився, і для них — не в кращу сторону., Дуне простіше зрозуміти брата, вона знає його дуже добре, а от Пульхерии Олександрівні зовсім важко. Вона намагається знайти якесь пояснення що відбувається, видумує для себе різні неймовірні й незвичайні історії, створює власний мир — і живе в ньому. Мати знає про свого сина набагато більше, ніж припускають Дуня й Ра-Зумихин, але намагається сховати власне знання не тільки від навколишніх, але й від себе. Результат цього — її хворобливий стан і згодом — смерть
Дуня ж — істота дійсно чарівне, ніжне й чисте. Напевно, цим вона й залучає до себе людей, За словами Достоєвського, вона дуже схожа на брата, виходить, і Розкольників міг бути (або був) таким же прекрасним і дивно гарним. Обоє вони горді й неприступні, розумні й незалежні. Саме через це вони розуміють один одного з півслова, по одному погляді або руху догадуються про переживання й почуття близької людини. І Дуня вірить у брата, допомагає йому у всім. Адже багато в чому для нього Дунечка готова була пожертвувати собою, збираючись вийти заміж за Лужина. Навіть справивши весілля з Разумихиним, вона збирається, небагато налагодивши справи, перебратися жити в Сибір, щоб бути поруч Сродей.
Ці жінки розкривають перед нами характер Раскольникова: саме від матері в ньому доброта й чуйність, саме мати виховала у своїх гаряче улюблених дітях почуття власного достоїнства, незалежність, гордість і розпачливу сміливість. Згадаємо сцену зустрічі Дуни зі Свидригайловим. Безсумнівно й очевидно: Дуня обов’язково б вистрілила у Свидригайлова, якби він спробував зробити насильство над нею. Як все-таки вони схожі із братом! І ще: далі, зустрівши Соню, спілкуючись із нею, Розкольників у підсвідомості завжди буде думати про свою сестру, розуміючи, що її може осягнути доля Соні
Але, звичайно ж, головним жіночим образом у романі, що розкриває найбільше повно характер головного героя, є Соня Мармеладова.
Доля й духовний мир цієї молодий ще дівчини вражає відразу. Навіть Родіон, не будучи знайомим із Сонею й довідавшись її лише по оповіданнях батька, викликує: «Сонечка, Сонечка Мармеладова, вічна Сонечка, поки мир коштує».
Для Раскольникова вона теж злочинниця, але його дуже часто вражають думки про те, що Соня на відміну від його самого не втратила зв’язок з миром, вона може спілкуватися з усіма людьми, не розділяючи їх на прості й непростих, звичайних і незвичайних
Поставлена в такі ж, як і Розкольників, нелюдські умови існування, ще більш, ніж він, принижена, Соня — інша. Її тіло гріховно, але душа чиста. Вона жертвує собою заради близьких. Зовсім інша система цінностей втілена в її житті: Соня упокорюється й терпить, коли Розкольників «бореться з миром» і бунтує; у неї на першому місці — почуття, у нього — інтелект. Таким чином, Соня багато в чому є постійним опонентом Родіона, але, з іншого боку, багато чого з того, що декларує ця дівчина, уже закладена в Раскольникове, але десь глибоко в душі. І ці великі багатства внутрішнього миру Раскольникова сокриваются саме в спілкуванні Ссонечкой.
Хоча при перших зустрічах Родіон ставиться до неї грубо й, можна сказати, знущається з її переконань і віри, але, виходячи із квартири Сонечки, він не раз запитував себе: «Навіщо я, властиво, приходив?» — але не знаходив відповіді. Розум не міг зрозуміти чистих поривів душі, що намагаються вирватися із кромішньої тьми, куди їх заховав інтелект і аналітичний розум
У жахливо, страшному світі роману Соня — той ідеал чистоти й моральності, до якого прагнуть всі люди. У її образі Достоєвський «пробує» свою улюблену ідею «Божої людини», що не утратили настільки необхідні зв’язки з Господом, жагучого прагнення до життя в Христі. Соня вірує, вірує щиро, і Господь Бог їй допомагає. Адже Марія Магдалина теж була блудною жінкою
По Достоєвському, вихід із цього жахаючого миру — у християнстві, у стражданні й спокуті своїх гріхів
Основа життя Сонечки — релігія, і саме релігія рятує її від прірви, у яку, як у пекло, поступово зсковзував Розкольників. Сонечка була єдиною ниточкою, що втримує його від падіння. Але нитка ця виявилася настільки міцна, що з її допомогою Родіон зміг вибратися з ущелини на тверду землю. Але прірви найчастіше перебувають у горах, а шлях по них кам’янистий і важкий. Я впевнена, що ці дві душі рука об руку пройдуть через борошна й страждання на щастя, до світлого життя й духовного спокою
Ще один немаловажний образ у розкритті характеру головного героя — Катерина Іванівна
Мармеладова. Саме при спілкуванні з нею в Раскольникове пробуджуються всі кращі почуття, дбайливо збережені в його душі: жалість, жаль, бажання допомогти. Він віддає останні гроші, щоб допомогти сім’ї Катерини Іванівни
До Полечке ж у нього відношення дуже цікаве: він не хоче, щоб вона пішла по шляху Соні, тим самим не бажаючи злочину. А раптом Полечка, по його теорії, незвичайна?! Так невже їй не можна? Отже, у відношенні до Полечке Розкольників сам спростовує власну теорію
Таким чином, усе жінки в романі знаходять у Раскольникове щось гарне й допомагають нам помітити ці якості героя. Але, як завжди буває в житті, всі вони відчувають (у психологічному й навіть фізичному змісті) вага доконаного злочину: мати вмирає, Дунечка, тихо й смутно справивши весілля, збирається перебратися в Сибір; Сонечка ж, живучи в Сибіру, поруч із Раскольниковим, очищає його душу, допомагає йому відродитися, тим самим витрачаючи неймовірну кількість щиросердечних сил і жизненной енергії
Твір: Роль жіночих образів у розкритті характеру Р. Раскольникова