Твір по літературі: Роман Ф. Достоєвського «Злочин і покарання» У центрі роману Ф. М. Достоєвського «Злочин і покарання» характер героя 60-х років XIX століття, різночинця, бідного студента Родіона Раскольникова. Розкольників вчиняє злочин: убиває бабу-процентщицу і її сестру, необразливу, простодушну Лизавету. Злочин страшне, але я, як, напевно, і деякі інші читачі, не сприймаю Раскольникова негативним героєм; мені він здається героєм трагічним. У чому ж трагедія Раскольникова? Свого героя Достоєвський наділив прекрасними якостями: Родіон був «чудово гарний собою, із прекрасними темними очами, ростом вище за середнє, тонкий і стрункий». У його вчинках, висловленнях, переживаннях ми бачимо високе почуття людського достоїнства, щира шляхетність, найглибша безкорисливість. Розкольників сприймає чужий біль гостріше, ніж власну.
Ризикуючи життям, воно рятує з вогню дітей; ділиться останнім з батьком померлого товариша; сам жебрак, дає гроші на похорони Мармеладова, з яким був ледь знаком. Він нехтує ті, хто равнодушно проходить повз людські нещастя. У ньому немає дурних і низьких рис. Кращі герої роману: Разумихин — преданнейший друг Раскольникова, Соня — нещасне створення, жертва гниючого суспільства, — захоплюються ним, навіть його злочин не може похитнути їхнього почуття. Розкольників викликає повага в слідчого Порфирія Петровича — дуже розумної людини, догадавшегося раніше всіх про його злочин.
І от така людина робить дивовижне злодіяння. Як, чому це могло трапитися? Достоєвський показує, що Розкольників, людина гуманний, страждаючий за «принижених і ображених», зробив убивство «по теорії», реалізуючи абсурдну ідею, породжену соціальною несправедливістю, безвихідністю, духовним тупиком. Злидарський стан, у якому він сам перебував, і вбогість, що зустрічається на кожному кроці, породили в герої антигуманну теорію «крові по совісті», а теорія вилилася в злочин. Трагедія Раскольникова в тім, що він, відповідно до своєї теорії, хоче діяти за принципом «усе дозволено», але в той же час у ньому живе вогонь жертовної любові до людей. Звідси дивовижне й трагічне для героя протиріччя: теорія, що сповідає Розкольників, змучений чужими й своїми стражданнями, що ненавидить «хазяїв життя», зближає його з негідником Лужиним і лиходієм Свидригайловим. Адже й ці два персонажі вважають, що людині, що володіє силоміць і злістю, «усе дозволено». «Ми одного поля ягоди», — говорить Свидригайлов Раскольни-Кову.
І Родіон розуміє, що це так, тому що вони обоє, хоча по різних мотивах, «переступили через кров». Звичайно, не можна рівняти Свидригайлова й Лужина з Раскольниковим. Перший має досить суперечливий характер: він, одночасно добра, чесна людина, робить ряд шляхетних учинків, таких, наприклад, як допомога дітям Мармеладових, але в той же час на його совісті ображена честь Дуни, трохи дивна смерть його дружини, Марфи Петрівни. Свидригайлова не можна назвати ні поганим, ні гарною людиною, не можна назвати його й «сірістю», скоріше, це людина, у душі якого борються добро й зло. І те й інше поперемінно здобувають перемогу, але, на жаль, у результаті верх бере зло — Аркадій Іванович кінчає життя самогубством З Лужиним трохи простіше: хтива незначність, що у своїх мріях прагне принизити іншої людини й панувати над більше розумним і чистим душею, чим він сам. Такого персонажа неможливо протиставляти Родіонові Раскольникову.
Трагедія Раскольникова підсилюється тому, що теорія, що повинна була вивести його з тупика, насправді завела його в самий безпросвітний із всіх можливих тупиків. Свідомість цього викликає страждання й борошна героя, що відчув після вбивства свою повну відірваність від миру й людей: він не може перебувати поруч із улюбленою матір’ю й сестрою, не радується природі, він немов ножицями відрізало себе від усіх. Борошна совісті, що леденить душу страх, що переслідує Раскольникова на кожному кроці, думки про те, що він не Наполеон, а «тварина тремтяча», «воша», свідомість безглуздості доконаного злодіяння — все це нестерпним гнітом лягає на душу Раскольникова. Родіон розуміє неспроможність своєї теорії «сильної людини», вона не витримала перевірки життям.
Герой терпить крах, як усяка людина, що зв’язала себе з помилковою ідеєю. І в цьому теж трагедія Раскольникова. Достоєвський-Психолог з такою силою розкрив трагедію Раскольникова, всі сторони його щиросердечної драми, безмірність його страждань, що чита тель переконується: борошна совісті страшнее каторги. І ми не можемо не співчувати героєві Достоєвського, що шукав вихід з миру зла й страждань, прикро помилився, вчинивши злочин, за що й був покараний. Дуже чуйно вловив Достоєвський уже в XIX столітті роль ідей у суспільному житті. З ними, говорить нам великий письменник, не можна жартувати. Вони можуть бути доброчинними, але можуть виявитися й руйнівними як для людини, так і для суспільства вцелом.