Роман «Майстер і маргарита» — підсумковий добуток М. А. Булгакова

Твір по літературі: Роман «Майстер і маргарита» — підсумковий добуток М. А. Булгакова Талант М. А. Булгакова дав російській літературі чудові добутки, що стали відбиттям не тільки сучасної письменникові епохи, але й теперішньою енциклопедією людських душ. На початку 20-х років їм був задуманий роман «Інженер з копитом», але з 1937 року автор дає йому інша назва — «Майстер і Маргарита». Роман виявився останньою книгою М. А. Булгакова.

І написаний він так, немов автор, заздалегідь почуваючи, що це його останній добуток, хотів вкласти в нього без залишку всю свою безудержность фантазії, всі свої самі головні думки й відкриття, всю свою душу. «Майстер і Маргарита» — утвір незвичайне, небачене досі в російській літературі. Це неймовірний, безумно талановитий сплав гоголівської сатири й дантовской поезії, сплав високого й низького, смішного й ліричного М. А.

Булгаков писав «Майстра й Маргариту» як історично й психологічно достовірну книгу про свій час і про людей, і тому роман став свого роду унікальним людським «документом» тої примітної епохи. І в той же час це глибоко філософське оповідання, звернене в майбутнє, є книгою на все часи, чому сприяє її найвища художність. При цьому є всі підстави припускати, що автор мало розраховував на розуміння й визнання його роману сучасниками У романі «Майстер і Маргарита» панує щаслива воля творчої фантазії при всій строгості композиційного задуму. Сатана править великий бал, а натхненний Майстер, сучасник Булгакова, творить свій безсмертний роман — праця всього свого життя.

Там прокуратор Іудеї відправляє на страту Христа, а поруч метушаться, падлючать, пристосовуються, віддають близьких цілком земні громадяни, що населяють Садові й Бронние вулиці 20- 30-х років нашого століття. Сміх і сум, радість і біль перемішані там воєдино, як у житті, але в тім високому ступені концентрації, що Доступна лише казці, поемі. «Майстер і Маргарита» і є лірико-філософська поема в прозі про любов і моральний борг, про людяність зла, про істинність творчості, що завжди є подоланням нелюдськості, поривом до світла й добра Події в «Майстру й Маргариті» починаються «один раз навесні, у годину небувало жаркого заходу, у Москві, на Патріарших ставках». У столиці з’являються Сатана і його звита Дьяволиада, один з улюблених авторських мотивів, тут, в «Майстру й Маргариті», настільки реалістична, що може бути блискучим прикладом гротескно-сатиричного оголення протиріч живої дійсності, що оточує персонажів роману. Воланд грозою проноситься над булгаковською Москвою, жорстоко караючи низькість, неправду, підлість, жадібність. Особливу правдоподібність подіям автор надає, закінчуючи роман епілогом, у якому розповідає про життя своїх героїв протягом декількох наступного років.

І ми, читаючи його, чітко уявляємо собі сидячі під липами на Патріарших ставках співробітника Інституту історії й філософії професора Івана Миколайовича Понирева, охопленого непереборним занепокоєнням під час весняної повні. Однак чомусь, після того як буде перевернена остання сторінка роману, виникає непереборне почуття легкого смутку, що завжди залишається після спілкування з Великим, не важливо, будь це книга, фільм або спектакль Сама ідея помістити в Москву 30-х років князя тьми і його свиту, що персоніфікують ті сили, які не піддаються ніяким законам логіки, була глибоко новаторською. Воланд з’являється в Москві, щоб «випробувати» героїв роману, віддати належне Майстрові й Маргариті, що зберегла любов і вірність один одному, покарати хабарників, лихоимцев, зрадників. Суд над ними вершиться не за законами добра, вони стануть не перед людським судом. Суддею їм буде час, як стало воно суддею для жорстокого п’ятого прокуратора Іудеї Понтія Пілата.

По думці М. А. Булгакова, у сформованій ситуації зі злом боротися треба силами зла, щоб відновити справедливість. У цьому — трагічний гротеск роману. Воланд повертає Майстрові його роман про Понтія Пілаті, що Майстер спалив у приступі розпачу й страху. Міф про Пілата й Иешуа, відтворений у книзі Майстра, переносить читача в початкову еру духовної цивілізації людства, затверджуючи думку про те, що протиборство добра зі злом — вічно, воно криється в самих обставинах життя, у душі людини, здатної на піднесені пориви й поневоленої помилковими, минущими інтересами сьогоднішнього дня Фантастичний поворот сюжету дозволяє письменникові розгорнути перед нами целую галерею персонажів досить непривабливого виду. Раптова зустріч із нечистою силою здирає маски лицемірства із всіх цих берлиозов, латунских, майгелей, никаноров Ивановичей і інших. Сеанс чорної магії, що Воланд зі своїми помічниками дає в столичному вар’єте, у буквальному й переносному значенні «оголює» деяких глядачів Не диявол страшний авторові і його улюбленим героям.

Диявола, мабуть, для М. А. Булгакова дійсно не існує, як не існує богочеловека. У його романі живе інша, глибока віра в людину й людяність, непорушні моральні закони.

Для М. А. Булгакова моральний закон є частиною душі людини й не повинен залежати від релігійного жаху перед прийдешньою відплатою, прояв якого можна легко доглянути в безславній загибелі начитаного, але безсовісного атеїста, що очолював МАССОЛИТ. И Майстер, головний герой булгаковської книги, що створив роман про Христю й Пілата, теж далекий від релігійності в християнському, канонічному змісті цього слова. Їм написана на історичному матеріалі книга величезної психологічної виразності. Цей роман про роман як би сконцентрував у собі протиріччя, які приречені вирішувати й підтверджувати правоту своїх рішень всім своїм життям наступні покоління, кожна мисляча й страждаюча особистість Майстер у романі не зміг здобути перемогу. Зробивши його переможцем, М.

А. Булгаков порушив би закони художньої правди, змінив би своєму почуттю реалізму. Але хіба песимізмом віє від фінальних сторінок книги? Не забудемо: на землі в Майстра залишився учень, що прозрів Іван Понирев, що був Бездомний; на землі в Майстра залишився роман, якому призначена довге життя «Майстер і Маргарита» — складний добуток. Про роман уже сказано багато, а буде сказано ще більше. Існує безліч тлумачень знаменитого роману. ПРО «Майстра й Маргариту» ще багато будуть думати, багато писатися «Рукопису не горять», — вимовляє один з героїв роману. М.

А. Булгаков і справді намагався спалити свій рукопис, але це не принесло йому полегшення. Роман продовжував жити. Майстер пам’ятав його напам’ять. Рукопис був відновлений. Після смерті письменника вона прийшла до нас і незабаром знайшла читачів у багатьох країнах миру Нині творчість Михайла Опанасовича Булгакова одержало заслужене визнання, стало невід’ємною частиною нашої культури.

Однак далеко не все осмислено й освоєно. Читачам його романів, повістей, п’єс призначено по-своєму зрозуміти його утвори й відкрити нові цінності, що таяться в глибинах авторського задуму