Твір по літературі: Роман Євгеній онєгін — енциклопедія російського життя 20-х років xix століття Пушкін — найбільший російський поет XIX століття. Вивчаючи його творчість зі шкільної лави, ми все-таки знаємо його поверхово й, постійно читаючи його, відкриваємо всі нові й нові грані його творчості. Ні сумніву, що кращі твір Пушкіна — це роман у віршах «Євгеній Онєгін». Унікальним його робить широта охоплення дійсності, многосюжетность, опис відмінних рис епохи, її колориту. Саме тому «Євгенія Онєгіна» назвали енциклопедією російського життя 20-х років минулого сторіччя. У даному творі Пушкін аналізує соціально-історичні умови свого часу, акцентує увагу на найбільш животрепетних проблемах. Пушкіна зображує духовне життя, побут, вдачі різних шарів російського суспільства. Показавши трагедію покоління Онєгіна й засудивши тим самим суспільний ладо Росії, автор затверджує в романі такий ідеал суспільства, при якому особистість могла б вільно розвиватися. Поет прагнув зобразити поворот, що почався, у суспільстві, його інтерес до життя й побуту народу.
От чому ідея відновлення й відродження особистості через спілкування з народом здобуває особливе значення. Ця ідея одержала своє втілення в образі Тетяни, з якої Пушкін здійснював свою музу. Пушкіна був близький до декабристських кіл, тому він різко засудив погляди патріархального дворянства. Десята глава повністю присвячена декабристам: У них бували сходки Е Втручанням різким знамениті, Сбирались члени цієї сім’ї У безкорисливого Микити, В остроножного Іллі Головне заняття московських дворян — порожня балаканина, сліпе наслідування всьому іноземному, плітки, що поширюються зі швидкістю звуку. Пушкіна з неприхованим жалем констатує, що популярність людини залежить від його матеріально положення. Він показує бездуховність столичного суспільства, їхні порожні інтереси, розумову обмеженість. Час у Москві начебто зупинилося: Але в них не видно зміни; Усе в них на старий зразок: У тіточки князівни Олени Усе той же плюшевий чепець Але Москва показана не тільки з поганої сторони. Описуючи московське дворянство, Пушкіна найчастіше саркастичен, але разом з тим поет любить Москву: Москвае Як багато в цьому звуці Для серця російського злилося, Як багато в ньому відгукнулося А с якою гордістю за свою вітчизну написані рядки, присвячені Москві 1812 року: Дарма чекав Наполеон, Останній щастям упоєний, Москви коліно похилої Познайомившись із життям у Москві ми не можемо пройти повз життя петербурзького світла. У першій же главі роману ми уважно стежимо за головним героєм роману, за його захопленнями й турботами.
Життя молодого франта Євгенія Онєгіна нудна й одноманітна. Він щодня відвідує бали, дитячі свята, ходить у театр. Виховання Онєгіна — типового втілення петербурзького світла — позбавлено національних основ. Онєгін не привчений до праці, все його життя позбавлене турбот.
Все петербурзьке суспільство живе такою ж безглуздим життям. Пушкіна із властивої йому лаконічністю описав і провінційне дворянство. Про провінційного поміщика сказане всього у двох рядках, але характеристика цього жорстокого визискувача селян дана точно: Гвоздин, хазяїн чудовий, Власник злиденних мужиків Так виразно сказано й про колишнього провінційного чиновника: И відставний радник Флянов, Важкий пліткар, старий шахрай, Ненажера, хабарник і блазень Провінційне суспільство не настільки манірно в порівняння з Москвою й Петербургом. Описуючи помісне дворянство, Пушкіна обмежується лише м’якою іронією й не настільки різко викриває. Риси помісного дворянства найбільше повно відбиті в образі сім’ї Ларіних. Дмитро Ларін не є фігурою, що виділяється, у своїй сім’ї: Зміряний грішник, Дмитро Ларін, Господній раб і бригадир, Під каменем цим вкушає мир Глава сім’ї — Параска Ларіна.
Це колишня світська дама, вихована на сентиментальних романах, переїхала в село й стала займатися «побутовими питаннями»: Вона езжала по роботах, Солила на зиму гриби, Вела витрати, голила чола Вона зберігала милі традиції старовини, була релігійна й справляла всі церковні свята. Тетяна й Ольга представляють молоде покоління сім’ї. Описуючи Ольгу, Пушкіна обмежується коротким зовнішнім портретом, тому що її щиросердечний мир не представляє інтересу для поета. Зате образ Тетяни розкритий по-справжньому повно. У своїх книгах вона бачила інше життя, більше значними, багату подіями, інших людей, більше цікавих. Головна властивість Тетяни — висока щиросердечна шляхетність, тому вона найбільш близька до народного життя з її чудовими звичаями й вдачами. Говорячи про столицю й провінцію, ми не можемо не торкнутися теми народу.
Пушкіна був переконаний, що народ з його необмеженими потенційними можливостями може стати творчою силою, що так необхідна Росії на даному переломному етапі. У роман уведена тільки бабуся, «двірська» прислуга, і розказана її гірка доля: заміжжя в тринадцять років, страх і самітність у чужій сім’ї. Потрібно відзначити, що Пушкін, говорячи про кріпосних слуг, щораз указує на їхнє важке життя. Але в основному Пушкіна зображує панів, а не слуг і селян. Необхідним тлом для зображення дворянського життя служить російська природа. Пушкіна малює зимові й осінні пейзажі, описує весну: Гнані весняними променями, З околишніх гір уже снігу Утекли мутними променями На потоплені луги Роман «Євгеній Онєгін» став «енциклопедією російського життя», тому що в ньому всебічно зображені самі головні й самі характерні тенденції життя російського суспільства 20-х років XIX століття. Пушкіна повно й глибоко розкрив появу небезпечної й модної хвороби розчарування, пояснив її причини роз’єднаністю передового дворянського інтелігента й народу, намітив вихід із кризового стану, із соціального нездоров’я суспільства в дусі прогресивним, відповідним народним інтересам, зближення Росії з Росією простонародної Пушкін — найбільший російський поет XIX століття. Вивчаючи його творчість зі шкільної лави, ми все-таки знаємо його поверхово й, постійно читаючи його, відкриваємо всі нові й нові грані його творчості. Ні сумніву, що кращі твір Пушкіна — це роман у віршах «Євгеній Онєгін».
Унікальним його робить широта охоплення дійсності, багато сюжетність, опис відмінних рис епохи, її колориту. Саме тому «Євгенія Онєгіна» назвали енциклопедією російського життя 20-х років минулого сторіччя. У даному творі Пушкін аналізує соціально-історичні умови свого часу, акцентує увагу на найбільш животрепетних проблемах. Пушкіна зображує духовне життя, побут, вдачі різних шарів російського суспільства. Показавши трагедію покоління Онєгіна й засудивши тим самим суспільний ладо Росії, автор затверджує в романі такий ідеал суспільства, при якому особистість могла б вільно розвиватися. Поет прагнув зобразити поворот, що почався, у суспільстві, його інтерес до життя й побуту народу.
От чому ідея відновлення й відродження особистості через спілкування з народом здобуває особливе значення. Ця ідея одержала своє втілення в образі Тетяни, з якої Пушкін здійснював свою музу. Пушкіна був близький до декабристських кіл, тому він різко засудив погляди патріархального дворянства. Десята глава повністю присвячена декабристам: У них бували сходки Е Втручанням різким знамениті, Сбирались члени цієї сім’ї В безкорисливого Микити, В остроножного Іллі. Головне заняття московських дворян — порожня балаканина, сліпе наслідування всьому іноземному, плітки, що поширюються зі швидкістю звуку. Пушкіна з неприхованим жалем констатує, що популярність людини залежить від його матеріально положення. Він показує бездуховність столичного суспільства, їхні порожні інтереси, розумову обмеженість.
Час у Москві начебто зупинилося: Але в них не видно зміни; Усе в них на старий зразок: У тіточки князівни Олени Все той же плюшевий чепеце Але Москва показана не тільки з поганої сторони. Описуючи московське дворянство, Пушкіна найчастіше саркастичен, але разом з тим поет любить Москву: Москва. Як багато в цьому звуці Для серця російського злилося, Як багато в ньому відгукнулося. А з якою гордістю за свою вітчизну написані рядки, присвячені Москві 1812 року: Дарма чекав Наполеон, Останній щастям упоєний, Москви коліно похилої Е Познайомившись із життям у Москві ми не можемо пройти повз життя петербурзького світла. У першій же главі роману ми уважно стежимо за головним героєм роману, за його захопленнями й турботами. Життя молодого франта Євгенія Онєгіна нудна й одноманітна. Він щодня відвідує бали, дитячі свята, ходить у театр.
Виховання Онєгіна — типового втілення петербурзького світла — позбавлено національних основ. Онєгін не привчений до праці, все його життя позбавлене турбот. Все петербурзьке суспільство живе такою ж безглуздим життям. Пушкіна із властивої йому лаконічністю описав і провінційне дворянство. Про провінційного поміщика сказане всього у двох рядках, але характеристика цього жорстокого визискувача селян дана точно: Гвоздин, хазяїн чудовий, Власник злиденних мужиків Е Так виразно сказано й про колишнього провінційного чиновника: И відставний радник Флянов, Важкий пліткар, старий шахрай, Ненажера, хабарник і блазень. Провінційне суспільство не настільки манірно в порівняння з Москвою й Петербургом. Описуючи помісне дворянство, Пушкіна обмежується лише м’якою іронією й не настільки різко викриває. Риси помісного дворянства найбільше повно відбиті в образі сім’ї Ларіних.
Дмитро Ларін не є фігурою, що виділяється, у своїй сім’ї: Зміряний грішник, Дмитро Ларін, Господній раб і бригадир, Під каменем цим вкушає мир. Глава сім’ї — Параска Ларіна. Це колишня світська дама, вихована на сентиментальних романах, переїхала в село й стала займатися «побутовими питаннями»: Вона езжала по роботах, Солила на зиму гриби, Вела витрати, голила чола Е Вона зберігала милі традиції старовини, була релігійна й справляла всі церковні свята. Тетяна й Ольга представляють молоде покоління сім’ї.
Описуючи Ольгу, Пушкіна обмежується коротким зовнішнім портретом, тому що її щиросердечний мир не представляє інтересу для поета. Зате образ Тетяни розкритий по-справжньому повно. У своїх книгах вона бачила інше життя, більше значними, багату подіями, інших людей, більше цікавих. Головна властивість Тетяни — висока щиросердечна шляхетність, тому вона найбільш близька до народного життя з її чудовими звичаями й вдачами. Говорячи про столицю й провінцію, ми не можемо не торкнутися теми народу. Пушкіна був переконаний, що народ з його необмеженими потенційними можливостями може стати творчою силою, що так необхідна Росії на даному переломному етапі. У роман уведена тільки бабуся, «двірська» прислуга, і розказана її гірка доля: заміжжя в тринадцять років, страх і самітність у чужій сім’ї. Потрібно відзначити, що Пушкін, говорячи про кріпосних слуг, щораз указує на їхнє важке життя.
Але в основному Пушкіна зображує панів, а не слуг і селян. Необхідним тлом для зображення дворянського життя служить російська природа. Пушкіна малює зимові й осінні пейзажі, описує весну: Гнані весняними променями, З околишніх гір уже снігу Втекли мутними променями На потоплені луги. Роман «Євгеній Онєгін» став «енциклопедією російського життя», тому що в ньому всебічно зображені самі головні й самі характерні тенденції життя російського суспільства 20-х років XIX століття. Пушкіна повно й глибоко розкрив появу небезпечної й модної хвороби розчарування, пояснив її причини роз’єднаністю передового дворянського інтелігента й народу, намітив вихід із кризового стану, із соціального нездоров’я суспільства в дусі прогресивним, відповідним народним інтересам, зближення Росії з Росією простонародної