Романчук Л. А. Творчість Годвина в контексті романтичного демонізму
Введення
«прикордонні умови» існування, що міняють менталітет суспільства, завжди викликають підвищений інтерес істориків, суспільствознавців, психологів, соціологів, критиків, філософів, культуроведов і т.д. Саме в кризові періоди найчастіше відбувається зміна літературних стилів, філософських, релігійних і культуроведческих концепцій; ламання формацій і звичних суспільних структур змушує переглядати етичні й онтологічні категорії, оголюючи з особливою гостротою споконвічні питання людського буття, по-іншому розподіляючи пріоритети цінностей і норм і закладаючи основи нової моралі. Прискорення темпу життя закономірно спричиняє калейдоскопічну зміну плинів, поглядів, філософських систем. Відповідно до концепції мистецтвознавців, у стійкі, серединні епохи спостерігається високий статус майстерності, тому що існують чіткі канони, що представляють свого роду еталон для добутку (хоча фактор спонтанності, непередбачуваності творчості можна виявити в будь-яку епоху); у перехідні ж, що мятутся епохи (остання чверть XVII в., рубіж XVIII-XIX вв., початок і кінець XX в.) пріоритет переходить в область ірраціонального, експериментаторського. Виникає хвиля нових плинів, форм, експериментальних спроб синтезу різних областей мистецтва [84].
«Вивчення перехідних епох, — пише Н. Соловйова, — надто важливо й необхідно для історії літератури, оскільки дозволяє об’єктивно, повно, у всьому різноманітті й діалектичній складності уявити собі не тільки специфіку явищ, що відійшли в минуле, і феноменів, але й побачити їх у загальній перспективі літературного процесу, глибше відчути зв’язок епох, заповнити існуючі лакуни між добре знайомими явищами, ліквідувати часом свідомо огрубляемие переходи від одного літературного напрямку до іншому. Перехідні епохи вимагають певного [більше всебічного — Л. А.] методу дослідження» [127. С. 13].) на його основі кращого влаштування життя змінилася епохою романтизму — епохою розчарування в прогресі, спраги глобальних змін і в той же час розгубленості у ворожому світі й нових відносинах, що породили знамениту «світову скорботу» і одночасно з нею великий індивідуалістично-метафізичний бунт. Англійська література цього часу, освоївши раніше інших культур досвід буржуазного розвитку, у силу ряду причин раніше всіх підійшла якщо не до дозволу, то до особливо загостреної постановки «кінцевих питань» людського існування. Джерела того, чому саме в Англії наприкінці 18 — нач. 19 вв. зароджується й стає популярної тема дьяволизма, напевно, за традицією варто шукати в історичних умовах. Не випадково саме там був підхоплений і переосмислений ще в 17 в. — у комедійному варіанті — сюжет, що прийшов з германських берегів, про чорнокнижника й чорта. Тема договору, закладення душі дияволові в обмін на певні привілеї була підхоплена в 19 в. і в багатозначній символіці розгорнута романтиками. Останні, перенесучи ідею про середньовічного чорта в підсвідомість людини у вигляді його негативного двійника, тему договору як спокуси, що виходить ззовні, переосмислили в аспекті внутрілюдської проблеми, звернувши її, по вираженню Г. Анікіна, в «складну діалектику боротьби між добром і злом» [8. С. 161].) формуючи потрібні для даних умов настрою. Англія в числі перших вступила на шлях буржуазного розвитку й досить швидко випробувала розчарування в ньому. Наслідком розчарування й став «демонізм», що представляв своєрідний відгук на суспільні коливання. І якщо дьяволизм як явище літературної сюжетики й християнської демонології існував давно, те демонізм був явищем новим.)»Сповіді сина століття» назве в числі причин виникнення демонізму як літературного явища «цікавість до зла», стимульоване на його думку Французькою революцією, що змістила звичні акценти у визначенні доброго-злого й на практиці утвердившей їхню взаємну відносність.) і чи існує взагалі абсолютне добро й абсолютне зло. Безумовно, Французька революція була далеко не першим випадком в історії людства, коли в ім’я й під маскою добра діялося зло (як приклади досить привести хрестові походи або винищування індійських цивілізацій). В епоху середньовіччя дилема добра-зла, незважаючи на контрастність свого оформлення, представляла для теологів досить складну й неоднозначну проблему, що знайшло відбиття, зокрема, в «Сумі теології» Фоми Аквінського, працях Бл. Августина, Іоанна Дамаскина, де зло трактувалося або як «позбавлення добра», тобто не-суще, або як складова частина добра [46. C. 331-332], [5. C. 115-116]. Однак сумніву в природі добра й зла як сутностях в епоху середньовіччя не відбивалися на загальному світовідчуванні середньовічної людини із властивої тому полярністю. Труднощі полягали лише у відділенні доброго початку від дурного. Як відзначав Жак Ле Гофф, середньовічна людина «твердо знав, що подібний поділ (добра й зла) існує, що воно несмешиваемо, вічно й що завдання людини полягає в знаходженні навичок розпізнавання й отличения одного від іншого» [86. С. 20]. Отчого ж саме Французької революції було дано зруйнувати традиційний менталітет західноєвропейського людства? Однозначної відповіді на це питання не існує. Можна обмежитися припущенням, що буржуазна субкультура, що вийшла на авансцену історії, що додала нагромадженню капіталу статус нової моралі, відповідно скасувала й полярність добра-зла, включивши колишню дилему в розряд нових капіталістичних відносин купівлі-продажу. Буржуазна революція, що происшли в Англії ще в середині 17 століття, як пам’ятаємо, викликала до життя поему Мільтона «Загублений рай» (1667), що по-новому осмислює біблійну історію й образи. Оскільки революція, бунт, асоціювалися з біблійним першим бунтом архіворога Бога — Сатани, те саме до останнього виникає підвищений інтерес, і саме з поемою Мільтона, що переломила відношення до Сатани як до алегоричної фігури, що персоніфіку