Рональд-гольст. Жан-Жак Руссо
2. Катастрофа
лестила й підтакувала, а за спиною його діяла зовсім інакше. Будиночок був стара й старий, підлога такий гнилий, що меблі ледве не провалювалися. Але вид з нього відкривався чудесний: з тераси був видний парк і чудовий палац герцога-фельдмаршала Люксембурзького, самого великого вельможі у всій місцевості. Будиночок був розташований нижче міста, на схилі пагорба, вершина якого була покрита лісом, а в підошви розстелялася родюча долина Монморанси. За будиночком, у саду, наприкінці алеї стояв павільйон, звідки відкривався прекрасний вид; цей павільйон Руссо зробив своєю робочою кімнатою. Незважаючи на поганий стан свого здоров’я, незважаючи на лютий холод, він узимку 1758-1759 року проводив там щодня по нескольку годин, щоб у самоті міркувати й писати. Після всього горя, всіх тривог останніх місяців їм опанував тепер новий порив творчості; він ретельно працював. Хоча тема, над якою він працював, не мала, повидимому, нічого загального з його особистими переживаннями останнього часу, він зумів неї офарбити-така таємниця творчістю-струменем своєї щиросердечної психіки, що дивно роздвоїлася в ті дні.)»Lettre agrave; d’Alembert sur les spectacles». Приводом до цієї роботи послужило одне місце в статті про Женеву в енциклопедії, у якому автор висловлював жаль про недостатню кількість театрів у настільки культурній у всіх інших відносинах і розвитий громаді й пропонував уряду не перешкоджати допущенню їх. Сама стаття належала перу д’аламбера, але автором цього місця в ній поголоска називала Вольтера. Захоплюючись до крайності театром, складаючи для нього п’єси, у яких він сам виконував роль і диригента й актора, Вольтер набув думку організувати аматорський театр поблизу вілли, у якій він жив, в Les Deacute;lices, предместьи Женеви; але духовні влади не хотіли про цьому й чути й робили все можливе, щоб перешкодити такому «аморальному підприємству». Але й у Женеві обставини змінилися, і незабаром після появи статті Руссо Вольтер з торжеством писав своїм друзям: «Вся Женева відвідує наш театр; місто Кальвіна стає містом розваг і духу терпимості».)»Листі до д’аламберу» проходять дві різні нитки думок: одна представляє полеміку проти французького театру (як класичній трагедії й комедії, так і міщанської драми, що розвилася саме в той час), по суті це була стара критика цивілізації на нову тему; інша-идиллически пофарбований опис простих, незіпсованих вдач і зворушливого духу громадськості серед дрібно-селянської й міщанської демократії. У критико-сатиричних главах Руссо знову дає результат своєму збурюванню проти життя правлячих класів свого часу; в ідилічній частині він протиставляє їй життя швейцарського суспільства, не стільки такий, який вона була в дійсності, а скоріше такий, який вона збереглася в його идеализованних юнацьких спогадах. Його прагнення до атмосфери спокою, атмосфері чистого життя, нехитрих розваг і сільської простоти-це прагнення ще підсилилося після всього, що він пережив, але разом з тим воно більше, ніж коли-або, було перейнято тугою. У тих пор, як він став думати, що люди, яким він поголили свою довіру, обійшлися з ним несправедливо, його колишня гіркота зм’якшилася якимось лагідним сумом. Так серце його, у якому ще тремтіли відгомони пережитих бурхливих потрясінь, його особисте страждання злилося з відчуттями, викликаними в ньому міркуванням над його темою. Тому цілком правильно те, що він засвідчив пізніше у своїй «Сповіді»: що він у цьому добутку несвідомо зобразив свій власний стан, обрисував себе самого, Гримма, г-жу д’епине, г-жу д’удето, Сен-Ламбера, хоча ніхто з них у ньому не названий і мова йде, повидимому, про зовсім інші предмети; його добуток був гармонійним сполученням загальних поглядів і особистих відчуттів; це-те й робило його настільки привабливим і непереборним. З нього виходила якась м’яка ніжність, що вистачала за серце, щось зовсім невластиве майже всім іншим творам того часу. Цим пояснюється колосальний успіх цієї книжки, провісник пропасного ентузіазму, викликаного появою «Нової елоизи».)»Я не визнаю того положення,-писав він,- що можна бути доброчесним без релігії». Але якби він навіть і не написав цього, він у всякому разі в майбутньому відновив би проти себе їхню партію, тому що, адже, він дерзнув виступити проти Вольтера й протидіяти його намірам. Руссо підняв прапор збурювання проти вождя, а це не могло бути терпимо.)- звичайно, на расстоянии-товарищески-корректними. Вони при нагоді обмінювалися люб’язними, дотепними, злегка киснуло — солодкими листами й приховували глибоку антипатію, що вони, свідомо або нес