Російська жінка в поемі Н. А. Некрасова «Кому на Русі жити добре» Кому на Русі жити добре Некрасов Н. А

Російська жінка в поемі Н. А.Некрасова «Кому на Русі жити добре» Частка ти! — російська доленька жіноча! Навряд чи сутужніше знайти Н. А. Некрасов З раннього років я полюбила поезію Н.

А. Некрасова. Він все своє життя служив «великим цілям століття». Його муза — рідна сестра знедолених. Особливо дороги мені вірші, присвячені безвихідності частки російської жінки-селянки. Мені здається, що це кращі вірші поета, що говорять про гірку, багатостраждальну долю жінки-трудівниці. Не мудро, що ти в’янеш до часу, російського плем’я, Що Всевиносить, Багатостраждальна мати! Образ жінки-трудівниці, «страждальниці, печалици», створений поетом, назавжди западає в душу. Жінка-Селянка випробовувала не тільки соціальний гніт, але й побутовий.

От як про це пише поет у поемі «Мороз, Червоний ніс»: Три тяжкі частки мала доля. І перша частка: з рабом повінчатися, Друга — бути матір’ю сина раба. А третя — до труни рабові підкорятися У галереї чудових жіночих образів особливе місце займає образ Матрени Тимофіївни — героїні поеми «Кому на Русі жити добре». Народна поголоска приводить селян-правдошукачів у село Клин. Тут вони сподіваються зустрітися із щасливою селянкою. Матрена Тимофіївна сама розповідає їм про своє нелегке життя.

Скільки ж важких страждань випало на частку цієї «щасливої» жінки! Але від усього її вигляду виходить така краса й сила, що не можна не замилуватися нею. Як нагадує вона мені «тип величної слов’янки», про яку із захватом писав поет: У лиху не злякається, — урятує, Коня на скаку зупинить, У палаючу хату ввійде! Природна краса й фізична сила під стать її духовній красі Як швидко промайнули щасливі роки дитинства й дівоцтва. Матрене Тимофіївні, за її словами, у дівоцтві повезло: Мені щастя в дівках випало: У нас була гарна, непитуща сім’я Турботою й пещенням оточила сім’я улюблену доню.

Однак пора безтурботного дитинства швидко минула. На «сьомому годку», розповідає Матрена Тимофіївна, «за бурушкой сама… у череду бігала, батькові носила снідати, утяточек пасла». Так вона «звикла» до справи, що все подальше життя трудилася, не покладаючи рук Але фізична праця не приносила Матрене Тимофіївні прикростей. Найстрашніше — це духовне рабство.

Матрена Тимофіївна, напрацювавшись у поле, вимиється в лазеньці й готова співати, танцювати: І добра робітниця, І співати-танцювати мисливиця Я змолоду була Але як мало світлих моментів у її житті! Один з них — заручини з улюбленим Филиппушкой. Всю ніч не спала Матрена, думаючи про майбутнє заміжжя: її страшило «подневолье». І все-таки любов виявилася сильніше побоювань потрапити в рабство. А потім, після заміжжя, вона потрапила «з дівочій холи в пекло». «Виснажлива робота», «образи смертні», важкі нещастя з дітьми, розлука із чоловіком, якого незаконно забрали в рекрути, і багато інших негод — такий гіркий життєвий шлях Матрени Тимофіївни. З болем говорить вона про те, що в ній: Ні кісточки неламаної, Ні жилочки нетягненої Я дивуюся тої стійкості, тій мужності, з яким виносила ця чудова жінка страждання, не схиливши своєї гордої голови. Серце обливається кров’ю, коли читаєш рядка поеми про безутішне горе матері, що втратила свого сина-первістка Демушку: Я клубишком каталася, Я червишком свивалася, Кликала, будила Демушку — Так пізно було кликати!..

Розум готовий скаламутитися від страшного нещастя. Але величезна щиросердечна сила допомагає Матрене Тимофіївні вистояти, знову повернутися до життя й активно боротися з усіма життєвими негодами. Своїм ворогам, становому й лікареві, що терзає «тіло біле» її сина, вона шле гнівні проклятья: «Лиходії! Кати!» Матрена Тимофіївна хоче знайти на них управу, але їй не радять односільчани вступати з ними в боротьбу: «Високо бог, далеко цар… Нам правди не знайти». Коли ж із другим її сином трапляється нещастя, вона рішуче збиває з ніг старосту Силантія, рятуючи Федотушку від покарання Матрена Тимофіївна готова витримати будь-які випробування, нелюдські борошна, щоб відстояти своїх дітей, чоловіка від життєвих лих.

Яка величезна сила волі повинна бути в жінки, щоб відправитися однієї в-морозну зимову ніч за десятки верст у губернське місто в пошуках правди. «Всю ніч я йшла, не зустріла живої душі», — розповідає Матрена Тимофіївна мандрівникам Безмежна її любов до чоловіка, що витримала таке суворе випробування. Губернаторша, уражена її самовідданим учинком, зробила «велику милість»: Послали в Клин нарочного, Всю істину доведали — Филиппушку врятувалися Почуття власного достоїнства, що виявилося в Матрени Тимофіївни в дівочі роки, допомагає їй іти величаво по життю. Це почуття обгороджує неї від нахабних домагань Ситникова, що прагне зробити її коханкою своєї Хмарою згущається в її душі гнів проти поневолювачів. Вона готова їм мстити за свої образи Я потуплену голову, Серце гнівне ношу! — говорить вона. Коли дідусь Савелій учить улюблену внучку терпіти, заявляючи, що богатирство мужика в його витривалості, Матрена Тимофіївна з іронією зауважує: Ти жартуєш жарти, дідусь! — Такого богатиря могутнього, Гай, миші заїдять!

Величезна внутрішня сила, ненависть до гнобителів і здатність протестувати — це ті чудові якості, які вигідно відрізняють Матрену Тимофіївну. Образ Матрени Тимофіївни дуже близький, зрозумілий і доріг мені. Люди, подібні їй, свідчили про те, яка богатирська, незламна сила прихована в народній душі. Поет вірить у те, що Сила народна, Сила могутня — Совість спокійна — Правда живуча!

Некрасов переконаний у могутній моральній силі народу. Вірить у те, що «ключі від щастя жіночого», «занедбані й загублені в бога самого», найдуться. Ця віра виявилася пророчою. Наш народ, як і мріяв поет, вийшов на «широку і ясну» дорогу життя. Прав був поет, затверджуючи, що «народу росіянинові межі не потрібні».