Росія Олександра Блоку Тема батьківщини ставиться до числа вічних у поезії. До неї зверталися художники слова за всіх часів. Але у творчості Блоку вона знаходить особливе звучання У ранній поезії Блоку тема Росії не звучить як самостійна. Але всі події його духовного життя проходять на тлі російського пейзажу. Наприклад, у вірші 1901 року «Видно, дні золоті прийшли…»: Видно, дні золоті прийшли, Усе дерева коштують як всияньи. Уночі холодом віє із землі; Ранком біла церква вдалині І близька і ясна очертаньем.
Мир ранньої поезії Блоку — це мир прекрасної мрії, і цією прекрасною мрією обкутаний образ Росії До збагнення батьківщини справжньої, далекої від чарівної казки, поет ішов через мотиви страшного миру. Саме в цей страшний мир попадає блоковский герой, пішовши від Прекрасної Дами. У ньому живуть дивовижні істоти: чаклуни й кошлаті відьми, «тварини весняні», чертенята, «хвора русалка». Не менш страшний і вигляд людей, що живуть у цьому світі: це герої лиховісного балагана, носії «всесвітньої вульгарності», живі мерці, як, наприклад, у циклі віршів «Танцю смерті». Найбільш відомий вірш цього циклу — «Ніч.
Вулиця. Ліхтар. Аптека…», у якому самою композицією підкреслена повна безвихідність, замкнутість життя в страшне коло. Однак страшний мир — це не тільки мир навколо поета, це й мир у ньому самому Страшний мир, створений Блоком, — це теж Росія, і вища мужність поета не в тім, щоб не бачити цього, а в тім, щоб бачити й прийняти, полюбити свою країну навіть у такому непривабливому обличчі. Сам Блок гранично відкрито виразив цю свою любов — ненависть у вірші «Грішити безсоромно, непробудно…», написаному в 1914 році. У ньому виникає вкрай огидний, відразливий образ людини бездуховного, крамаря, все життя якого — безпросипний сон духу, навіть покаяння його лише минутно. Подаючи грошик у церкві, він відразу, повернувшись у крамницю, обманює на цей гріш свого ближнього.
Моментами вірш звучить майже як сатира. Герой його знаходить риси символічні. І тим неожиданнее й сильніше звучить фінал вірша: Так, і такий, моя Росія, Ти всіх країв дорожче мені Одним з перших безпосередніх звертань Блоку до Росії як до самостійної теми став його вірш 1906 року «Русь». Росія в цьому добутку як би спляче зачароване царство, і ліричний герой переймається її таємницею, його живаючи душа занурена в дрімоту. Русь заколисала її на своїх просторах Підсумком міркувань Блоку про долі своєї країни став цикл віршів «Батьківщина», що створювався з 1907 по 1916 рік. До всіляких аспектів складної й драматичної теми звертається поет у цьому циклі. Тут і міркування про Русь як про заповідну країну, чия господарка — казкова князівна, що відрізняє традиційний вигляд російської красуні — ставної, з косою. Символом цієї країни стає тихий будинок у густій траві, покинутий героєм заради прийдешніх битв.
У цей цикл входить і вірш «На залізниці», у чомусь перегукується з некрасовским «Що ти жадібно дивишся на дорогу…». Тут доля Росії осмислюється через жіночу долю, гірку й трагічну, і це теж традиційно для російської поезії. Один з найбільш відомих віршів циклу — «Росія» («Знову, як у роки золоті…»). В останні добутки циклу «Батьківщина» з’являється нова кота, пов’язана з тим, що в долі країни наступив поворот, почалася війна 1914 року, усе ясніше звучать мотиви майбутньої трагічної долі Росії.
Це особливо гостро відчувається у віршах «Петроградське небо каламутилося дощем..», «Я не зрадив білий прапор…», «Шуліка» і вдругих. Однак тема трагічного передбачення звучить і у віршах, написаних задовго до війни 1914 року, у віршах, об’єднаних темою, позначеної в назві: «На поле Куликовом».
Вони присвячені одному із самих значних подій російської історії. В 1912 році Блок писала: «Куликовская битва належить, по переконанню автора, до символічних подій російської історії. Таким подіям призначене повернення. Розгадка їх ще спереду». Значення Куликовской битви було не стільки військовим, політичним, скільки духовним.
І не випадково звертається до цієї події поет у передбаченні трагічного років Росії. Мені хотілося б проаналізувати перший вірш циклу «На поле Куликовом»: «Ріка розкинулася. Тече, сумує ліниво…». Даний добуток присвячений осмисленню історичної долі Росії. І доля ця пророчо описується автором як трагічна. Символом її стає степова кобилиця, що стрімко мчиться. Виникає традиційне для поезії осмислення єдності життя людей і життя природи.
Самі природні явища тут пофарбовані в трагічний кривавий колір («Захід у крові!»). Цей мотив з’явиться згодом і в інших віршах Олександра Блоку Багато добутків Блоку й сьогодні звучать дивно сучасно, виявляючи нам зразок тої мужньої відданості своїй країні, що була успадкована поетом від кращих представників класичної російської літератури.