Твір по літературі: Росія в п’єсі А. П. Чехова Вишневий сад Антон Павлович Чехов був великим громадянином Росії. У багатьох його добутках ми бачимо нашу Батьківщину його очами. Перш, ніж перейти до теми свого твору, я хотіла б розповісти про те, яким людиною був Антон Павлович. Головними своїми ворогами він називав неправду, лицемірство й сваволю. Все життя письменника було заповнено завзятою, систематичною працею. Проживши сорок чотири роки, він написав більше двохсот добутків прози й драматургії, будував школи, брав участь у створенні лікарень, бібліотек. Працював лікарем під час холерної епідемії, приймав у селах щорічно до тисячі хворих селян. Мене дуже залучають риси, властивому Чехову: порядність, гуманність, інтелігентність і життєлюбство. Антон Павлович зводив в абсолют натхненна праця й здорові людські відносини.
Читати твору Чехова легко й цікаво. Однієї з моїх улюблених книг письменника є п’єса «Вишневий сад». Комедія «Вишневий сад» уважається верховим твором Чехова. П’єса відбиває таке соціально-історичне явище країни, як деградація «дворянського гнізда», моральне збідніння дворянства, переростання феодальних відносин у капіталістичні, а за цим — поява нового, панівного класу буржуазії. Темою п’єси є доля батьківщини, її майбутнє. «Вся Росія — наш сад». Минуле, сьогодення й майбутнє Росії як би встає зі сторінок п’єси «Вишневий сад». Представником сьогодення в чеховській комедії є Лопахин, минулого — Раневская й Гаїв, майбутнього — Трофимов і Аня Починаючи з першого акту п’єси, оголюється гнилизна й нікчемність хазяїв маєтку — Раневской і Гаева. Любов Андріївна Раневская, на мій погляд, досить порожня жінка.
Вона не бачить навколо себе нічого, крім любовних захоплень, прагне жити красиво, безтурботно. Вона проста, чарівна, добра. Але доброта її виявляється чисто зовнішньою. Істота її натури — в егоїзмі й легкодумстві: Раневская роздають золоті, у той час як бідна Варячи з «економії годує всіх молочним супом, на кухні старим дають один горох»; улаштовує непотрібний бал, коли нема чим сплатити борги. Згадує про загиблого сина, говорить про материнські почуття, любов. А сама залишає дочку на піклуванні безладного дядька, не турбується про майбутнє дочок. Вона рішуче рве телеграми з Парижа, спочатку навіть не читаючи їх, а потім — їде в Париж. Вона засмучена продажем маєтку, але радується можливості від’їзду за кордон. А коли говорить про любов до батьківщини, то перериває себе зауваженням: «Однак же треба пити кава».
При всій її слабості, безвільності в ній є здатність до самокритики, до безкорисливої доброти, до щирого, гарячого почуття Безпомічн і млявим є й Гаїв, брат Раневской. Він у власних очах — аристократ найвищого кола, йому заважають «грубі» заходи. Лопахина він немов би не зауважує й намагається поставити «цього хама» на місце. У мові Гаева просторіччя з’єднується з високими словами: адже він любить ліберальні просторікування. Улюблене його слівце — «кого»; упереджений він до більярдних термінів Втратившись сім’ї, будинку, що були хазяї маєтку нічому не навчилися, не зробили нічого корисного. «Егоїстичні, як діти, і в’ялі, як старі, — говорить М. Горький, — вони спізнилися вчасно вмерти й ниють, нічого не бачачи навколо себе, нічого не розуміючи, — паразити, позбавлені сили знову присмоктатися до життя». І я абсолютно згодна зі словами писа-.
теля. Сьогодення Росії в п’єсі Чехова «Вишневий сад» представлене Лопахиним. Взагалі його образ складний і суперечливий. Він рішучий і поступливий, розважливий і поетичний, істинно добрий і неусвідомлено твердий.
Такі багато граней його натури й характеру. Герой протягом всієї п’єси постійно повторює про своє походження, говорячи, що він мужик: «Батько мій, щоправда, мужик був, а я от у білій жилетці, жовтих черевиках. Зі свинячим рилом у калашний ряд… Тільки що от богатий, грошей багато, а коли подумати й розібратися, то мужик мужиком…
» Хоча, мені здається, все-таки він перебільшує свою простонародність, адже вийшов він уже із сім’ї сільського куркуля-крамаря. Сам Лопахин говорить: «…батько мій покійний — він тоді тут на селі в крамниці торгував…» Та й сам він на даний момент досить процвітаючий комерсант. За його словами можна судити, що справи йдуть у нього навіть дуже добре й скаржитися йому на життя й свою долю відносно грошей не доводиться.
У його образі видні всі риси підприємця, ділка, що персоніфікує теперішній стан Росії, її пристрою. Лопахин — це людина свого часу, що доглянув дійсний ланцюжок розвитку країни, її структури й, що втягся в життя суспільства. Він живе сьогоднішнім удень. Чехов відзначає доброту купця, його прагнення стати краще. Єрмолай Олексійович пам’ятає, як Раневская заступилася за нього, коли в дитинстві його скривдив батько. З посмішкою згадує про цьому Лопахин: «Не плач, говорить, мужичок, до весілля заживе… (Пауза.) Мужичок…» Він искренно любить її, охоче позичає Любов Андріївну грошима, не розраховуючи їх коли-або одержати.
Заради її він терпить Гаева, що нехтує й ігнорує його. Купець прагне поліпшити своє утворення, довідатися щось нове. На початку п’єси він показується із книгою перед читачами. Із приводу цього Єрмолай Олексійович говорить: «Читав от книгу й нічого не зрозумів.
Читав і заснув». Єрмолай Лопахин, єдиний у п’єсі зайнятий справою, їде по своїм купецьким надобностям. В одній з розмов про це можна почути: «Мені зараз, у п’ятій годині ранку, у Харків їхати». Він відрізняється від інших своєю життєздатністю, працьовитістю, оптимізмом, напористістю, практичністю. Один він пропонує реальний план порятунку маєтку Лопахин може здатися явною протилежністю старим хазяям вишневого саду. Адже він прямий нащадок тих, чиї особи «дивляться з кожного вишневого дерева в саду». Та і як він може тріумфувати після покупки вишневого саду: «Якби батько мій і дід устали із трун і подивилися на всю подію, як їхній Єрмолай, битий, малограмотний Єрмолай, що узимку босоніж бігав, як цей самий Єрмолай купив маєток, де дід і батько були рабами, де їх не пускали навіть у кухню.
Я сплю, це тільки ввижається мені, це тільки здається… Агов, музиканти, грайте, я бажаю вас слухати! Приходите все дивитися, як Єрмолай Лопахин вистачить сокирою по вишневому саду, як упадуть на землю дерева! Настроїмо ми дач, і наші онуки й правнуки побачать отут нове життя…
Музика, грай!» Але це не так, адже на місці чогось загубленого не можна побудувати щось прекрасне, радісне й щасливе. І тут Чехов відкриває й негативні якості буржуа Лопахина: його прагнення розбагатіти, не упустити свою вигоду. Він все-таки сам купує маєток Раневской і сам втілює в життя свою ідею про організацію дач. Антон Павлович показав, як приобретательство поступово калічить людини, стаючи його другою натурою.
«От як у змісті обміну речовин потрібний хижий звір, що з’їдає все, що попадається йому на шляху, так і ти потрібний», — так пояснює Петя Трофимов купцеві про його роль у суспільстві. І все-таки Єрмолай Олексійович простий і добрий, від душі пропонує допомога «вічному студентові». Не зрячи й Пете подобається Лопахин — за тонкі, ніжні, як в артиста, пальці, за «тонку, ніжну душу». Але саме він радить йому «не розмахувати руками», не заноситися, уявляючи, що все можна купити й продати.
А Єрмолай Лопахин чим далі, тим більше засвоює звичку «розмахувати руками». На початку п’єси це ще не настільки яскраво проявляється, але наприкінці це стає досить помітно. Його впевненість, що все можна розглядати в грошах, збільшується й усе більше стає його особливістю Не викликає співчуття історія відносин Лопахина з Варей. Варячи любить його. І йому вона начебто подобається, Лопахин розуміє, що його речення буде для неї порятунком, інакше їй іти в економки. Єрмолай Олексійович збирається зробити рішучий крок і не робить його. Не зовсім зрозуміло, що заважає йому зробити речення Варі. Або ця відсутність теперішньої любові, або це зайва його практичність, а може бути, що-небудь ще, але в цій ситуації він не викликає співчуття ксебе. Йому властивий захват і купецька пиха після покупки маєтку Раневской.
Приобретя вишневий сад, він урочисто й хвалькувато повідомляє про цьому, не може удержатися від похвали, але сльози колишньої господарки раптом потрясають його. Настрій Лопахина міняється, і він з гіркотою вимовляє: «ПРО, скоріше б все це пройшло, скоріше б змінилося як-небудь наше нескладне, нещасне життя». Ще не згасле торжество сполучається із глузуванням над самим собою, купецька хвацькість — із щиросердечною незручністю Ще одна риса його не робить гарного враження. Насамперед це його неделікатність, прагнення до якнайшвидшої наживи. Він починає рубання дерев ще до того, як колишні хазяї виїхали. Не зрячи Петя Трофимов йому говорить: «Справді, невже не вистачає такту…» Рубання вишневого саду припиняють. Але як тільки колишні власники покинули маєток, сокири знову застукали. Новий власник поспішає перетворити свою ідею вдело.
Представниками майбутнього Росії є Трофимов і Аня. Петро Трофимов вірно дивиться на багато життєвих явищ, здатний захопити образною, глибокою думкою, і під його впливом Аня швидко росте духовно. Але слова Пети про майбутнє, його заклики працювати, бути вільними, як вітер, іти вперед невизначені, носять занадто загальний, мрійливий характер. Петя вірить в «вище щастя», але як його досягти, він не знає.
Мені здається, Трофимов — це образ майбутнього революціонера «Вишневий сад» був написаний Чеховим у період передреволюційних хвилювань. Письменник переконано вірив у настання кращого майбутнього, у неминучість революції. Творцями нового, щасливого життя він уважав молоде покоління Росії. У п’єсі «Вишневий сад» цими людьми є Петя Трофимов і Аня. Революція свершилась, наступило «світле майбутнє», але «вищого щастя» народу воно не принеслося Мені ближче герой комедії Лопахин. Своєю працею, завзятістю й старанням він домігся своєї мети — купив маєток, де «дід і батько були рабами, де їх не пускали навіть у кухню». Став богатим, шановним людиною.
Звичайно, є в ньому й негативні риси характеру: прагнення до наживи, звичка «розмахувати руками». Але Лопахин прагне поліпшити своє утворення, довідатися щось нове. На відміну від Пети Трофимова в Єрмолая Олексійовича слово не розходиться зі справою. При його спразі збагачення в нього залишився жаль до ближнього. У Лопахине мені подобаються оптимізм, працьовитість, тверезий погляд на речі Вся Росія початку XX століття, на мій погляд, відбилася в п’єсі Чехова. І нині можна зустріти таких непрактичних, що втратили ґрунт під ногами людей, як Раневская й Гаїв. Живі й ідеалісти, подібні до Пете Трофимову й Ані, а от таких, як чеховський Лопахин, зустріти досить важко: у сучасних підприємцях дуже часто відсутні ті привабливі риси особистості, які мені сподобалися в цьому герої.
На жаль, у нашім суспільстві на авансцену з кожним днем усе впевненіше виходять «лакеї Яші». Про цього героя в моєму творі немає ні слова, тому що я обмежена часом екзаменаційної роботи. Я могла б багато чого сказати й про нього, і про інших персонажів п’єси Чехова «Вишневий сад», тому що цей добуток дає невичерпний матеріал для міркувань про долю Росії