Росія в системі сучасних міжнародних відносин
Розпад СРСР мав серйозні геополітичні наслідки. Двухполярная система міжнародних відносин, що визначалася стратегічним протистоянням СРСР і США, пішла в минуле. Держави — учасники світової політики зштовхнулися з необхідністю заново визначати свої зовнішньополітичні пріоритети, орієнтири, сполучники
Росія в цьому змісті вирішувала ті ж завдання, що й іншої провідної країни. Але масштаб, складність, характер вартих перед російською зовнішньою політикою проблем унікальні
В 1992 р. Російська Федерація домоглася підтвердження свого міжнародного статусу як правонаступника СРСР, постійного члена Ради Безпеки ООН, великої ядерної держави. У рамках створеного наприкінці 1991 р. Співдружності Незалежних Держав (СНД) Росія зайняла відповідне її геостратегічному, економічному, демографічному, військовому потенціалу лідируюче положення, заявила про те, що розглядає СНД як сферу своїх життєвих інтересів. Тоді ж визначилися головні напрямки російської зовнішньої політики: відносини із країнами ближнього зарубіжжя (колишніми республіками СРСР, що стали суверенними незалежними державами) і відносини із провідними світовими державами (США, країни Західної Європи, Японією, Китаєм і ін.).
Відносини із країнами ближнього зарубіжжя. Найбільш гострі проблеми пов’язані з:
— створенням механізмів і структур у рамках СНД, які дозволили б вирішувати проблеми безпеки, економічної й політичної взаємодії;
— долею величезного військового потенціалу що розпався СРСР;
— захистом інтересів російськомовного населення (25 млн чоловік), оказавшегося поза межами Росії;- налагодженням двосторонніх політичних, економічних, воєнно-стратегічних відносин
Важливими досягненнями 1992-1993 р. були прийняття Уставу СНД, підписання договору про колективну безпеку, початок виводу російських військ із Прибалтики, Грузії, Молдови, Вірменії, участь Росії в урегулюванні придністровського, осетино-грузинських, грузино-абхазьких, таджицького конфліктів
Досвід першого років показав, що взаємодія в рамках СНД складається непросто, виникають серйозні проблеми й навіть кризи. Зокрема, не всі країни підписали Устав СНД і договір про колективну безпеку, важко вирішувалися питання експорту російських енергоносіїв і ін. Разом з тим прохання керівництва Грузії, Вірменії, Таджикистану й інших країн про створення російських військових баз на їхній території доводили зацікавленість у збереженні й поглибленні співробітництва
В 1994 р. було ухвалене рішення про створення Міждержавного економічного комітету й формуванні Митного сполучника. У березні 1996 р. Росія, Білорусія, Казахстан і Киргизія підписали договір «Про поглиблення інтеграції в економічній і гуманітарній областях».
Взаємодія в рамках СНД доповнюється налагодженням двосторонніх відносин. Тут є свої досягнення й труднощі
Відносини із країнами Прибалтики захмарюються проблемами статусу й правового положення російськомовного населення. Міжнародне співтовариство визнає дискримінаційними закони Естонії й Латвії про статус національних меншостей
Російсько-українські відносини складалися непросто. Каменем спотикання було питання про долю Чорноморського флоту й статус Севастополя. У травні 1997р. була підписана відповідна угода (про параметри роздягнула флоту між Росією й Україною й про оренду Росією Севастопольської військово-морської бази), що дозволило укласти Договір про дружбу, співробітництво й партнерство. Серйозні розбіжності у двосторонніх відносинах протягом останнього років викликає проблема поставок російських енергоносіїв і порядок розрахунків за ці поставки
Успіхи в російсько-білоруських відносинах дозволили укласти договір про державотворення Росії й Білорусії (2000), установі виконавчих і законодавчих органів цього сполучника. Інтеграція з Білорусією має для обох країн важливе стратегічне значення
Позиція сучасної Росії у відносинах із країнами ближнього зарубіжжя визначається в першу чергу захистом російських національних інтересів на всьому просторі СНГ.
Відносини із Заходом. У розвитку цих відносин можна виділити кілька етапів
1991 -1993р. Позиція Росії формувалося під впливом гострої зацікавленості в політичній і економічній підтримці Заходом перетворень, проведених керівництвом країни. До досягнень цього років варто віднести: деидеологиза-цию російської зовнішньої політики; визнання статусу Росії як правонаступника СРСР; укладання договору зі США про обмеження стратегічних наступальних озброєнь (СНВ-2); угода зі США про взаємне перенацілювання стратегічних ракет і про припинення розробки в США програми стратегічної оборонної ініціативи; налагодження тісних контактів з лідерами США, Франції, ФРН, Великобританії; вступ Росії в Міжнародний валютний фонд і Всесвітній банк. Негативні наслідки даного зовнішньополітичного курсу складалися в погрозі втрати Росією самостійної ролі на міжнародній арені, ослабленні її впливу в країнах, що розвиваються, і «гарячих крапках», формуванні однополярного миру. 1994-1999 р. Цей період пов’язаний зі спробами Росії виробити самостійну позицію на міжнародній арені, чіткіше визначити свої національні інтереси, відновити вплив на хід світової політики. Була висунута доктрина побудови багатополярного мира
Росія стала повноправним членом «великої вісімки» розвинених країн миру (з 1997 р.). Їй удалося чітко позначити своє відношення до планів розширення НАТО на Схід. Питання про прийняття до складу НАТО колишніх членів Організації Варшавського Договору був поставлений улітку 1994 р. Росія заявило про принципову незгоду із цими планами, що порушують її безпека (незважаючи на це, в 1999 р. членами НАТО стали Польща, Угорщина й Чехія). В 1997 р. Росія підписала з НАТО договір про особливе партнерство. В 1996 р. наша країна стала повноправним членом Ради Європи. В 1994- 1996 р. російському зовнішньополітичному відомству вдалося домогтися розуміння Заходом військової акції в Чечні як змушеної, спрямованої на збереження державної цілісності Росії
1999-2002 р. В 1999р. відносини Росії зі США й країнами Заходу загострилися. Росія зайняла різко негативну позицію у зв’язку з воєнною операцією НАТО проти Республіки Югославія в Косово. Захід, у свою чергу, засудив Росію за «непропорційне застосування сили» у рамках контртеррористической операції в Чечні, хоча й підтвердив право Росії захищати територіальну цілісність країни. В 2000 р. Росія була тимчасово позбавлена права брати участь у повному обсязі в діяльності Ради Європи (на початку 2001 р. було ухвалено рішенні про відновлення цих повноважень). В 2000 р. Росія чітко заявила про те, що її зовнішня політика визначається російськими національними інтересами. Істотний економічний ріст, досягнутий в 1999 і 2000 р., підкріплює прагнення Росії до проведення сильної, самостійної, конструктивної зовнішньої політики, заснованої на прихильності ідеї багатополярного мира
Найважливішим напрямком зовнішньої політики залишається діяльність по активізації співробітництва, спрямованого на боротьбу з погрозами, що виходять від світового тероризму. Росія жорстко засудила терористичні акти в США 11 вересня 2001 р., виступила на ідтримку політичних, економічних, фінансових, військових мер проти тероризму
Відносини з Японією, Китаєм, странамц. Азіатсько-Тихоокеанського регіону. В 1990-е рр. Росія не раз заявляла про свій статус як великої євразійської держави, зацікавленої в тісному співробітництві із країнами Сходу. В 1998-2000 р. плідно розвивалися російсько-японські відносини. Китай став одним з основних торговельних партнерів Росії. Позитивно складаються відносини з Південною Кореєю, країнами АСЕАН.
Росія вступає в XXI в. з усвідомленням своєї відповідальності й охоче брати активну участь у формуванні світового порядку, заснованого на міжнародній безпеці й співробітництві