Розкольників і його «двійник» (По романі Ф. М. Достоєвського «Злочин і покарання») Злочин і покарання Достоєвський Ф. М

Розкольників і його «двійник» (По романі Ф. М. Достоєвського «Злочин і покарання») Федір Михайлович Достоєвський — великий письменник-гуманіст. Особливістю його творчості є те, що він розкриває соціальні й філософські питання свого часу, глибоко проникаючи в духовний мир своїх героїв Одним з великих творів Достоєвського є роман «Злочин і покарання». Передова молодь 60-х років шукала шляхи соціального, духовного, морального відновлення суспільства. Чи важливі при цьому добробут і забезпеченість, комфорт і ситість? Не приймає дійсності й головний герой роману Родіон Розкольників, що живе в крайній убогості. Про це говорить його портрет: «Він до того зле одягнений, що інший навіть і звична людина посовестился б удень виходити в таких лахміттях на вулицю».

Опис житла Родіона також робить обтяжуюче враження: «Комірка його доводилася під самою покрівлею високого п’ятиповерхового будинку й більше походила на шафу, чим на квартиру…, меблі відповідала приміщенню: були три старих стільці, фарбований стіл у куті, незграбна більша софа». Повна відсутність засобів до існування, борги квартирній господарці — у цьому лихо героя. Все це не могло не накласти відбитка на поводження парубка, що замишляє вбити бабу-процентщицу, що «живе сама не знає для чого», а молоді сили «тисячами й усюди» пропадають без допомоги й підтримки З одного боку, Розкольників задавлений бідністю; і відразу напрошується виправдання: був голодний, тому й убив. З іншого боку, його мати одержує пенсію, а це гроші; сестра влаштовується на роботу гувернанткою, терпить моральні приниження за ту ж злидарську плату. Родіон хотів допомогти матері, урятувати сестру — тому й убив?

Розкольників жагуче бажав вибратися з тої прірви, у якій виявився. Відсутність можливості підтримати матір і сестру, безсумнівно, обтяжувало його. Все це вірно, але як тоді пояснити слова самого героя: «Якби я зарізав з того, що був голодний, то я б тепер щасливий був»? Справа в тому, що Родіон Розкольників зважився на вбивство, щоб перевірити себе, свою філософську ідею, що народилася в тісній комірці, і зрозуміти, «людина він або тварина тремтяча».

Відповідно до його теорії, люди здебільшого підлі й низки, їх не переробити, «і праці не варто витрачати». Але можна встати над цим мурашником і керувати ім. Є два роди людей: підвладні й деякі вибрані — володарі. Останні зовнішністю нічим не відрізняються від простих людей, але насправді мають право домагатися влади будь-яким шляхом, переступаючи через закон і кров. Розкольників, перевіряючи на собі свою теорію, вчиняє злочин як «експеримент», що повинен переконливо підтвердити його приналежність до особистостей, «право имеющим», а заодно й змінити мир до кращого, позбавивши його від шкідливої, нісенітної й марної баби Описуючи Раскольникова напередодні вбивства такими словами, як «похмурий», «нерішучий», «подавлений», автор тим самим підкреслює глибокі сумніви героя. Не випадково Родіон називає свою мрію «проклятої» і, зважившись на злочин, почуває себе присудженим до смерті.

Це почуття потім переростає в переконання: «Я не бабу — я себе вбив!». Достоєвський рішуче засуджує злочин, доконаний з ідейних спонукань, нехай навіть в ім’я великої мети зміни миру до кращого, полегшення страждань «принижених і ображених». Полемізуючи із Чернишевським, що вважав революцію єдиним засобом відновлення миру, Достоєвський історією Раскольникова довів найглибшу аморальність насильства як засобу змінити мир до кращого, тому що поруч із «винним» (баба) гине безвинний (Лизавета), а саме насильство руйнує особистість ґвалтівника Достоєвський відстоює й вистраждану власною долею етичну заповідь: життя однієї людини, якої б він не був, — найбільша цінність, і ніхто не може позбавляти іншого права на існування. Мені близька й зрозуміла думка про те, що щастя миру не можна влаштувати на єдиній сльозі безневинної дитини. Розкольників, що вважає себе критично мислячою особистістю, довго не міг зрозуміти, що почуття любові й жалю — головний стрижень людського суспільства. Не будь їх, давно б воно розпалося, а люди «перегризлися» би один з одним.

Переступаючи моральні закони, ігноруючи душу як вмістище людської суті, Розкольників прирікає себе на страшну вагу самітності. Навіть мати й сестра стають для нього чужими. Покарання за тяжкий гріх — це й борошна совісті, але не тільки. Якби не жаль і жертовна любов Соні, Розкольників міг би збожеволіти.

Саме відданість цієї жінки, її жалість, уміння зрозуміти й простити врятували його на каторзі, обновили душу. Соня просить Родіона принародно покаятися в гріху, що він і робить на Сінній площі, і встати на шлях морального самовдосконалення, прилучившись до життя й страждань Ісуса Христа. Великий письменник-гуманіст справедливо вважав, що тільки любов до людей, віра у високі щиросердечні помисли можуть урятувати людини й все людство.