РОЗКОЛЬНИКІВ «Руки його були жахливо слабкі; самому

РОЗКОЛЬНИКІВ

«Руки його були жахливо слабкі; самому йому чулося, як вони, з кожною миттю, усе більше німіли й дерев’яніли. Він боявся, що випустить і упустить сокиру… раптом голова його як би закружилася» .

«Він вийняв сокиру зовсім, змахнув його обома руками, тільки-но себе почуваючи, і майже без зусиль, майже машинально, опустив на голову обухом. Сили його отут як би не було. Але як тільки він раз опустив сокиру, отут і народилася в ньому сила…» «… він був у повному розумі, затьмарень і запаморочень розуму не було, але руки усе ще тремтіли. Він згадав потім, що був навіть дуже уважний і обережний, намагався все не забруднитися. Йому раптом знову схотілося рє кинути й піти…» «Йому раптом почудилось, що баба, мабуть, ще жива й ще може опам’ятатися… він побіг назад, до тіла, схопився за сокиру й замахнувся ще раз над бабою, але не опустив. Сумнівів не було, що вона мертва» .

Після другого вбивства: «Страх охоплював його усе більше й більше, особливо після цього другого, зовсім несподіваного вбивства. Йому хотілося скоріше втекти звідси…» «… Відраза особливо піднімалася й росла в ньому з кожної минутою… » «Якась неуважність, начебто навіть замисленість стала потроху опановувати ним: мінутами він начебто забувався або, краще сказати, забував про головний і причіплявся до дріб’язків…» «…. Болісна, тепла думка піднімалася в ньому — думка, що він сумасшествует, і що в цю мінуту не в силах не розсудити, ні себе захистити, що зовсім, може бути, не треба те думати, що він тепер думає…» «… Боже мій! Треба бігти, бігти! — промурмотав він і кинувся в парадну» .

Відношення до Родіона Раскольникову міняється не дуже різко: якщо раніше ви вважали цей намір злом в ім’я добра, те тепер ви почуваєте себе спільником, почуваєте те ж, що й він сам. Після цієї опорної крапки з’являється якась нитка, що з’єднує нас сгероем.

Всі люди розділяються на «звичайних» і «незвичайних» . Звичайні повинні жити в слухняності й не мають прав переступати закону. «Незвичайна людина сам має право дозволити своїй совісті переметнути через інші перешкоди, і єдино в тім тільки випадку, якщо виконання його ідеї (іноді рятівної, може бути для всього людства) того зажадає. По-моєму, якби Кеплерови й Ньютови відкриття згодом яких-небудь думок жодним чином не могли б стати відомими людям інакше як з пожертвування життя одного, десяти, ста й так далі чоловік, що заважали цьому відкриттю або стали б на шляху як перешкоди, те Ньютон мав би право, і навіть повинен був би зобов’язаний усунути цих десять або сто чоловік, щоб зробити відомими свого відкриття всьому людству всі, не те що великі, але й мало-мало з колії вихідні люди, тобто мало-мало навіть здатні сказати що-небудь новеньке, повинні по природі своєї, бути неодмінно злочинцями, — більш-менш, розуміє. Інакше важко їм вити з колії, а залишатися в колії вони, звичайно, не можуть погодитися знов-таки по природі своєї, а по-моєму, так навіть і громади не погоджуватися.» «Я тільки в головну думку мою вірю. Вона саме полягає в тому, що люди, за законом природи, розділяються взагалі на два типи…»