Твір по літературі: Розкольників у системі образів роману «Злочин і покарання» Жорстока, захоплююча, всепоглинаюча боротьба між Добром і Злом — ця проблема стояла й буде стояти перед людством завжди. У романах Федора Михайловича Достоєвського цей двобій розвертається в душах окремих людей. Полярність божеськ і диявольського почав, бурхливе зіткнення світла й тьми розкриваються в самій глибині буття. Прикладом такої боротьби може бути майже кожний герой Достоєвського, але особливо яскраво вона виразилася в образі Родіона Раскольникова. У ньому укладене зерно й богочеловека, і Великого Інквізитора Розкольників в «Злочині й покаранні» — центральний образ. А всі інші герої, які проходять перед очами читача, лише акцентують увагу на окремих рисах його характеру.
У душі Раскольникова борються дві безодні — Добра й Зла. До того ж він одержимо власною «ідеєю», що, з одного боку, містить у собі нелюдськість і жорстокість, а з іншого боку — прагнення облагодіяти людство. «Вклавши в душу Раскольникова й любов і презирство до людей як суперечливу, але єдину ідею, ідею-пристрасть, Достоєвський створив героя, побуждавшегося до волюнтаристичної дії призначенням Месії й задумом Наполеона, прагненням надолужити мир за допомогою неосяжної й деспотичної особистої влади» (Ю. Карякин). Тому що в Раскольникове укладені два полюси, той і весь герої, що оточують його, є дзеркальним відбиттям того або іншого із цих полюсів Перший з героїв, близьких Раскольникову по ідеях «наполеонизма», — Петро Петрович Лужин. Кредо його життя — возлюби себе.
Він може не замислюючись переступити через людину, через особистість, розпорядитися долею іншого для власної вигоди. Така його «теорія рваних каптанів». По Лужину, возлюбить потрібно раніше всіх одного себе, тому що геть усе «на особистому інтересі засноване». Це й зближає його з Раскольниковим. Якщо довести їхні теорії до логічного завершення, то виходить, що «людей можна різати…». Якщо Лужин — двійник головного героя, те Лебезятников — його відбиття в кривому дзеркалі.
Заперечення Раскольниковим законів суспільства й спроба переулаштувати мир приймають у Лебезятникова комічні, карикатурні форми. Андрій Семенович був одним з тих людей, які «…миттю пристають неодмінно до самої модної ходячої ідеї, щоб миттю окарикатурити всі, чому вони ж іноді самим щирим образом служать». Одним із самих загадкових у романі є образ Аркадія Івановича Свидригайлова. Свидригайлов, як і головний герой, уважав, що все дозволено. Він переслідував Раскольникова подібно тіні. Непояснена сила тягла Родіона Романовича до Свидригайлову, він почував, що вони обоє злочинні; у мінути розпачу й сумніву у своїй правоті Розкольників ішов до Свидригайлову, щоб знайти в ньому підтримку й заспокоїти совість Але Раскольникова оточують і люди, яким близькі ідеї месіанства.
Університетський товариш Раскольникова Разумихин — добра, весела, безкорислива, розумна людина. Живучи заради інших, він готовий доглядати за хворим, піклуватися, захищати, не вимагаючи за це ніякої винагороди. Такий і Розкольників, коли рятує дітей з палаючого будинку, допомагає бідному студентові, віддає останні гроші на похорони Мармеладова. Можна сказати, що Разумихин — це втілення доброго початку Раскольникова. Ще один герой роману — Порфирій Петрович, приставши слідчих справ. Він і з обов’язку служби, і по заклику совісті повинен дотримувати закони. Розкольників хоч і відкидає їх, але свою теорію будує на підставі відомих історичних фактів і закономірностей. Порфирій Петрович є інтелектуальним відображенням Раскольникова. Нікому не відомий слідчий зумів «розкрутити досить заплутану справу», не маючи прямих доказів і фактів Сама діяльна участь у порятунку загубленої душі Раскольникова приймає Соня Мармеладова.
Ця дівчина змушена переступити через себе заради своєї сім’ї, піти на злочин, опуститися до розпусти, але її душу залишається чистої й нерозбещеної. У цій людині продовжує жити «живаючи совість». У Соні є чітка границя між добром і злом, ці поняття не можуть підмінюватися, як у Раскольникова. У неї є міцна, непохитна опора — віра в Бога. Наприкінці роману ми бачимо, що Розкольників повністю відрікається від своєї ідеї й починає розділяти почуття й переконання Соні. «Хіба можуть її переконання не бути тепер і моїми переконаннями? Її почуття, її прагнення, принаймні…
» Соня являє собою майбутність Раскольникова. Всі ці герої протистоять один одному. Індивідуалізму й егоїзму Лужина протиставляється альтруїзм Разумихина. Порфирій Петрович» протистоїть Лебезятникову з його запереченням законів.
Але сама запекла боротьба розвертається між Свидригайловим і Сонею. І те, що Соня зрештою бере гору, ще раз підкреслює, що, як би не була піднесена й прекрасна мета, до неї не можна йти шляхами, що суперечать простим Христовим заповідям Навіть для загального благополуччя не можна вбивати нехай одного, нехай самого нікчемного й марного чоловік. Ніяка мета не може виправдати засобу! Досвід Раскольникова показав, що не все дозволено, тому що природа людська створена по образі й подобі Божому, а тому всяка людина має безумовне значення На прикладі Раскольникова ще раз переконуєшся, що неодмінно наступає момент, коли кожному з нас прийде давати відповідь. Достоєвський хотів у кожній людині побачити й показати іскру Божию. І нам у наш важкий час, коли люди утомилися від жорстокості й насильства, потрібно навчитися бачити краще в людях. А для цього потрібно зупинитися хоча б на мінуту в божевільному бігу «по тій прямій, що має властивість кола», отямитися й усвідомити, що ми вже підійшли до «останньої риси».
Прийшла настав час знайти волю й чисту, світлу Віру