Розсекречена війна Мій дорогою друг, мій добрий товариш! Штеттин, 10 березня 1942 г. Мій дорогою друг, мій добрий товариш! У відповідь на твоє 8сторінкове послання я подружески хочу сказати тобі: Я с тобою абсолютно згодний: ти кадровий офіцер, твоє місце на фронті. Але наказ є наказ, і як военний ти повинен його виконувати. Наказ просто є.
Кожне слово вже зайве. Тягни свою лямку, як би важка вона не була. Для солдата боротися й умерти за Німеччину – це честь.
Тільки не говорите про «найбільшу жертву», не повторюйте цю затерту фразу. Адже тим самим ви самі принижуєте себе, применшуєте ваші подвиги.
Або ви хочете, немов слухняні вівці, іти під ніж? Немає й ще раз немає. Разом із друзями ви підете на ворога, щоб зробити Німеччину великої й прекрасної Хто запитує в такий момент про дружину й дітей? Мова йде лише про одному – про Батьківщину, а не про дрібну особисту долю. Хто думає інакше – помоему, несправжній солдат. Хто думає інакше, у того будинку дружина й діти, і він думає про те, як вони виростуть одні, без батька А він так і залишиться нерішучим.
Це дано природою. Адже ще старовина Фриц (Фрідріх, король Пруссії – прим.
пров. ) говорив: «Солдати, одружені ви не коштуєте й пригорщі пороху».
Ти що ж, вирішив, що ти мудріше, ніж наш самий великий король? Я міг би тобі розповісти багато подібних речей про найбільших героїв і філософів Німеччини, але, на жаль, зараз вони не приходять мені в голову.
Ти розумієш, твоя теорія – помилкова. За ці три роки я говорив з багатьма людьми й часто чув те ж саме, що зараз пишу тобі Я зараз скажу тобі, що мені відповів один мій знайомий, коли я сказав йому: «Жаль, якщо ти, що одержав такі високі нагороди, загинеш, не залишивши дітей». «Ні, якщо я загину, то за це будуть лежати в колисках 10 дітей, яким я допоміг створити більше життєвого простору й забезпечити їжу. Народ може завести багато колисок, якщо в нього є простір і харчування. Тому однаково, за чиїх дітей я проливаю кров: за моїх власних або за дітей моїх товаришів. Я віддам її за Батьківщину з більшою радістю, чим за рідного батька. Моя професія – офіцер, і тому на першому місці коштує боротьба.
Боротися я буду краще, не маючи турбот про дружину й дітей». Це невірно, що наші діти – продовження нашого життя, адже наші предки теж не живуть у нас. Кожна людина – істота завершене, вона повинен виконати на цій землі своє призначення, після чого він буде відкликаний на небо. Ктото новий заступить на його місце, і неважливо, чи буде це власна дитина або какойто іншої. Все це – лише егоїстичні думки, вони не для воїна.
Старе валить, часи міняються, і нове життя проростає крізь руїни Коли я чую слово «жертва», мені стає погано. Не будемо сперечатися, хто робить більший подвиг: солдат, з радістю идущий на ворога а якщо він цього не робить, то він не солдат – або матір, що втратила чоловіка або сина, породженого нею в борошнах.
Це борг. Це доля, визначена Богом, і їй потрібно підкоритися. Від кожного потрібні більші подвиги, але не жертви.
Тільки одні стають героями, і їм буде вічна слава, а інші носять свій героїзм усередині себе, мовчачи, все своє життя Такі мої слова до тебе, товариш мій. Може бути, вони занадто нещадні, але ці слова від чистого німецького серця, що любить свою Батьківщину найбільше на світі. Так сказала б ці слова маленька німецька солдатка, що обожнює свою батьківщину Твій друг Фрідріх РГВА. Ф.
1452до «Переписка німецьких військовослужбовців у період Другої світової війни». Оп. 1 Д. 184.
Л. 2324об.