Твір по літературі: Самовиправдання або самообман раскольникова У своєму романі «Злочин і покарання» Федір Михайлович Достоєвський піднімає проблему вседозволеності, піднесення однієї людини над іншими, «наполеонизма». Він показує, як ця, здавалася б, досить логічна й добре вибудувана теорія розбивається, валити на практиці, приносячись мучення, страждання й, зрештою, каяття головному героєві роману Уперше ідея вседозволеності з’являється в Достоєвського на сторінках роману «Двійник», і вона ж розкривається більш глибоко в «Злочині й покаранні». В обох добутках показана катастрофа цієї теорії Що ж властиво являє собою ця теорія. По думці Раскольникова, головного героя роману, є люди, яким дозволено все. Люди, що коштують вище суспільства, юрби. Люди, яким дозволено навіть убити. І от Розкольників вирішує переступити чортові, що відокремлює цих «великих» людей від юрби. Цією самою рисою стає вбивство, убивство старезної, дріб’язкової старушонки-лихварки, який уже нема чого робити на цьому світлі (по думках Раскольникова, звичайно). «Усе в руках людини, і все-те він мимо носу проносить єдино від одного боягузтва», — думає Розкольників.
Один раз у трактирі він в оной з бесід чує теорію, подібну його, про те, що цю старушонку можна запросто вбити, і все за це тільки спасибі скажуть. Але у відповідь на питання: «Уб’єш ти сам чи бабу ні?» інший мовець відповідає: «Зрозуміло, немає». Чи боягузтво це? Для Раскольникова видимо — так. Але насправді… Мені здається, що це елементарні людські моральні й моральні норми. «Не убий», — говорить одна із заповідей.
От через що переступає Розкольників, і саме за цей злочин піде покарання Два слова — «самовиправдання» і «самообман» всі отчетливее зливаються для Раскольникова по ходу дії роману. Розповідаючи про свою статтю, опублікованої в одному з журналів, у якій Розкольників висуває свою теорію вседозволеності спочатку Порфирію Петровичу, потім Сонечке, коли вони вже довідаються, що саме він зробив убивство, Розкольників як би намагається самовиправдатися. Але ця теорія була б навіть цікава й цікава, якби він не перейшов до її практичному здійсненню Адже якщо сам Розкольників виправдує свій злочин тим, що баба-процентщица приносила тільки шкоду людям, що нікому вона не потрібна й життя вона не гідна, те як бути з убивством Лизавети, ні в чому не винної, котра просто виявилася на шляху здійснення «геніального» плану Родіона Раскольникова. Отут-Те ця теорія й дає перший пролом, під час практичного виконання.
Саме це губить Раскольникова, і по-іншому бути, як мені здається, не могло Убивство Лизавети змушує задуматися над тим, а чи не так доконана ця теорія? Адже якщо випадковість, вкравшаяся в неї, може привести до настільки трагічних наслідків, то може бути корінь зла таїться в самій ідеї? Не може зло, нехай навіть стосовно марної баби, бути покладене в основу благодіяння Покарання за вчинене виявляється не менш страшним, чим сам злочин. Що може бути страшнее щиросердечних страждань і мучень людини, що осознали свою провину, і до кінця оповідання повністю раскаявшегося. І заспокоєння Розкольників знаходить тільки у вірі, який він замінили теорію «надлюдини». Проблеми, поставлені Достоєвським, гострі й актуальні в наш час. Основною ідеєю роману, на мій погляд, є те, що суспільство, побудоване на сиюминутной вигоді, на розподілі людей на «потрібних» і «непотрібних», суспільство, у якому люди звикають до страшнейшему із гріхів — убивству, не може бути моральним, воно не може існувати, і ніколи люди не будуть щасливі, живучи в такому суспільстві