Твір по літературі: Сатиричне зображення поміщиків у поемі Н. В. Гоголя Мертві душі Сучасник Пушкіна, Гоголь створював свої добутки в тих історичних умовах, які зложилися в Росії після невдачі першого революційного виступу — виступу декабристів в 1825 г Нова суспільно-політична обстановка поставили перед діячами російської суспільної думки й літератури нові завдання, які знайшли глибоке відбиття у творчості Гоголя. Звернувшись до найважливіших суспільних проблем свого часу, письменник пішов далі по шляху реалізму, що був відкритий Пушкіним і Грибоєдовим. Розвиваючи принципи критичного реалізму. Гоголь став одним з найбільших представників цього напрямку в російській літературі. Як відзначає Бєлінський, «Гоголь перший глянув сміло й прямо на російську дійсність».Однієї з основних тем у творчості Гоголя є тема про російський поміщицький клас, про російське дворянство як пануючому стані, про його долю й роль у суспільному житті. Характерно, що основним способом зображення поміщиків у Гоголя є сатира. В образах поміщиків відбивається процес поступової деградації поміщицького класу, виявляються всі його пороки й недоліки.
Сатира Гоголя пофарбована іронією й «б’є прямо в чоло». Іронія допомогла письменникові говорити прямо про те, про що говорити в цензурних умовах було неможливо. Сміх Гоголя здається добродушним, але він нікого не щадить, кожна фраза має глибокий, схований зміст, підтекст. Іронія — характерний елемент гоголівської сатири. Вона присутня не тільки в авторському мовленні, але й у мовленні персонажів. Іронія — одна з істотних прикмет поетики Гоголя, надає оповіданню більший реалізм, ставши художнім засобом критичного аналізу дійсності. У найбільшому творі Гоголя — поемі «Мертві душі» образи поміщиків дані найбільше повно й багатогранно. Поема побудована як історія пригод Чичикова, чиновника, що скуповує «мертві душі». Композиція поеми дозволила авторові розповісти про різних поміщиків і їхні села.
Характеристиці різних типів російських поміщиків присвячена майже половина 1 тому поеми (п’ять глав з одинадцяти). Гоголь створює п’ять характерів, п’ять портретів, які так несхожі один на одного, і в той же час у кожному з них виступають типові риси російського поміщика. Наше знайомство починається з Манилова й закінчується Плюшкиним. У такій послідовності є своя логіка: від одного поміщика до іншого заглиблюється процес збідніння людської особистості, розгортається усе більше страшна картина розкладання кріпосницького суспільства.
Відкриває портретну галерею поміщиків Манилов (1 глава). Уже в самому прізвищі проявляється його характер. Опис починається з картини села Маниловки, що «не багатьох могла заманити своїм місцем розташування». З іронією описує автор панський двір, із претензією на «англицкий сад із зарослим ставком», ріденькими кустиками й із блідим написом «Храм відокремленого міркування». Говорячи про Маниловс, автор викликує: «Один бог хіба міг сказати, який був характер Манилова». Він добрий по натурі, увічливий, увічливий, але все це прийняло в нього виродливі форми.
Манилов прекраснодушен і сентиментальний до нудотності. Відносини між людьми представляються йому ідилічними й святковими. Манилов зовсім не знав життя, реальність підмінювалася в нього порожньою фантазією. Він любив поразмишлять і помріяти, при цьому іноді навіть про речі, корисних для селян. Але його прожектерство було далеко від запитів життя. Про дійсні потреби селян він нс знав і ніколи не думав.
Манилов думає себе носієм духовної культури. Колись в армії він уважався образованнейшим людиною. Іронічно автор висловлюється про обстановку будинку Манилова, у якому «вічно чого-небудь бракувало», про його слащавих відносини із дружиною. У момент розмови про мертві душі Манилов рівняється із занадто розумним міністром.
Тут іронія Гоголя як би ненавмисно вторгається в заборонну область. Порівняння Манилова з міністром означає, що останній не так вуж і відрізняється від цього помещи-1 ка, а «маніловщина» — типове явище цього вульгарного миру. Третій розділ поеми присвячений образу Коробочки, що Гоголь відносить до числа тих «невеликих поміщиць, які скаржаться на неврожаї, збитки й тримають голову трохи набік, а тим часом набирають потроху деньжонки в пестрядевие мішечки, розміщені по ящиках комода!». Ці деньжонки виходять від продажу найрізноманітніших продуктів натурального господарства. Коробочка зрозуміла вигоду торгівлі й після довгих угод погоджується продати такий незвичайний товар, як мертві душі. Іронічний автор в описі діалогу Чичикова й Коробочки. «Дубинноголовая» поміщиця довго не може зрозуміти, що від її хочуть, виводить Чичикова із себе, а потім довго торгується, боячись «аби тільки не прогадати».
Кругозір і інтереси Коробочки не виходять за межі її садиби. Господарство й весь її побут носить патріархальний характер. Зовсім іншу форму розкладання дворянського стану Гоголь малює в образі Ноздрева (IV глава). Це типова людина «на всі руки». У його особі було щось відкрите, пряме, відважне. Для нього характерна своєрідна «широта натури». Як іронічно відзначає автор: «Ноздрев був у деякому відношенні історична людина». На жодному зборах, де він був, не обходилося без історій!
Ноздрев з легким серцем програє в карти більші гроші, обіграє на ярмарку простака й відразу «просаживает» всі гроші. Ноздрев — майстер «лити кулі», він відчайдушний хвалько й несусвітній брехун. Ноздрев скрізь поводиться зухвало, навіть агресивно. Мовлення героя насичене лайками, при цьому він має страстишку «напаскудити ближньому».В образі Ноздрева Гоголь створив новий у російській літературі соціально-психологічний тип «ноздревщини».В образі Собакевича сатира автора здобуває більше викривальний характер (V глава поеми).
Він мало схожий на попередніх поміщиків, — це ‘ » поміщик-кулак», хитрий, скупий торгаш. Він далекий мрійливій благодушності Манилова, буйному навіженству Ноздрева, накопиченню Коробочки. Він небагатослівний, має залізну хватку, собі на розумі, і мало найдеться людей, яким удалося б його обдурити. Усе в нього міцно й міцно. Гоголь знаходить висвітлення характеру людини у всіх навколишніх речах його побуту.
У будинку Собакевича все удивительно нагадувало його самого. Кожна річ як би говорила: «И я теж Собакевич». Гоголь малює фігуру, що вражає своєю брутальністю. Чичикову він здався досить схожим » на середньої величини ведмедя».
Собакевич — цинік, що не соромиться морального каліцтва ні в собі, ні в інші. Це людина, далекий від освіти, твердолобий кріпосник, що піклується про селян тільки як про робочу силу. Характерно, що крім Собакевича, ніхто не розумів сутності «негідника» Чичикова, а він прекрасно зрозумів сутність речення, що відбиває дух часу: все підлягає купівлі-продажу, із усього варто покористуватися VI глава поеми присвячений Плюшкину, ім’я якого стало загальним для позначення скнарості й моральної деградації. Цей образ стає останнім щаблем у виродженні поміщицького класу.
Знайомство читача з персонажем Гоголь починає; як звичайно, з опису села й садиби поміщика. На всіх будовах була помітна «якась особлива старість». Письменник малює картину цілковитого руйнування колись бога-‘ того поміщицького господарства. Причиною цього є не марнотратство й не неробство поміщика, а хвороблива скнарість. Це зла сатира на поміщика, що став «дірою на людстві». Сам хазяїн — безстатева істота, що нагадує ключницю Цей герой не викликає сміху, а тільки гірке розчарування. Отже, п’ять характерів, створених Гоголем в «Мертвих душах», різнобічно малюють стан дворянсько-кріпосницького класу. Манилов, Коробочка, Ноздрев, Собакевич, Плюшкин — все це різні форми одного явища — економічного, соціального, духовного занепаду класу поміщиків-кріпосників