«Фет постійно говорититититититититититить у лірикууууууууууу про своєоєоєоєоєоєоєоєоєоєоє відношеннннннннннння до мирууууууууууу, про своюоюоюоюоюоюоюоюоюоюою любов, про своїоїоїоїоїоїоїоїоїої стражданннннннннння, про своєоєоєоєоєоєоєоєоєоє сприйнятттттттттття природииииииииии; він широко користуєтьєтьєтьєтьєтьєтьєтьєтьєтьється особистимимимимимимимимимим займенникомомомомомомомомомом першоїоїоїоїоїоїоїоїоїої осооооооооооби однини: з «я» починаєтьсяєтьсяєтьсяєтьсяєтьсяєтьсяєтьсяєтьсяєтьсяється понадР сорок його вірш.. Однак це «я» аж ніяк не ліричний герой Фета: у нього немає ні зовнішньої, біографічної, ні внутрішньої визначеності, що дозволяє говорити про нього як про відому особистість. Ліричне «я» поета — це погляд на мир, по суті, відвернений від конкретної особистості
Тому, сприймаючи поезію Фета, ми звертаємо увагу не на людину, у ній зображеного, а на особливий поетичний мир» (Корман Б. О. Вивчення тексту художнього твору
М., 1972.
С. 62). Отже, Фет — поет без історії, його художня система — це поетичний мир без ліричного героя, у якому еволюція не становить особливої теми й подробицям емпіричної біографії закритий прямий шлях встихи.
Все життя Фет писав про «внутрішню людину» (Полонский), усіляко відокремлюючи його від праць і днів Шеншина. Товстому могло подобатися, що на тім же листку, де переписаний чудовий вірш «Серед зірок», «вилиті почуття вболівай про те, що гас став коштувати 12 копійок»; він уважав це «побічним, але вірною ознакою поета» (Лист А. А. Фету від 6-7 грудня 1876 м. Толстой Л.
Н. Полн. собр. соч. Т.
62. С. 294). Але гасу, працівникові Семенові, спорам з Тургенєвим, тисячам інших прозаїчних речей у творчості місця не було.В общеестетическом плані про це сказано в програмній статті «Про вірші Тютчева»: «Нехай предметом пісні будуть особисті враження: ненависть, смуток, любов та ін., але чим далі поет відсуне їх від себе як об’єкт, чим з більшою пильністю провидить він відтінки власного почуття, тим чистіше виступить його ідеал» (Фет А. А.
Соч. Т. 2.
С. 148). Про власні вірші говориться в передмові до «Вечірніх вогнів»: «Звичайно, ніхто не припустить, щоб на відміну від всіх людей ми одні не почували, з одного боку, неминучого тягаря буденного життя, а з інший, тих періодичних віянь безглуздостей, які дійсно здатні виконати всякого практичного діяча громадянською скорботою. Але ця скорбота ніяк не могла надихнути нас. Навпроти, ці-те життєві тяготи й змушували нас протягом п’ятдесятьох років часом відвертатися від них і пробивати буденний лід, щоб хоча на мить зітхнути чистим і вільним повітрям поезії» (Фет А. А. Вечірні вогні
М., 1971. С. 238).Мир Фета — це мир зі строго охоронюваними границями. А повітрям його, субстанцією, «ідеальним сонцем» (Полонский) виявляється краса.Фет не утомлюється нагадувати, що саме відтворення миру як краси є головним завданням поета
У статті «Про вірші Тютчева» затверджується: «Художникові дорога тільки одна сторона предметів: їхня краса, точно так само, як математикові дороги їхнього обрису й чисельність. Краса розлита по всій світобудові й, як всі дарунки природи, впливає навіть на тих, які її не усвідомлять, як повітря харчує й того, хто, бути може, і не підозрює його існування» (Фет А.
А. Соч.
Т. 2. З.
146). І наприкінці життя, у спогадах, Фет повторює настільки ж упевнено й твердо: «Я ніколи не міг зрозуміти, щоб мистецтво цікавилося чим-небудь крім краси» (Фет А. А. Мої спогади. Ч. 1. М.
, 1890. С. 225).Краса у фетовском розумінні універсальна й всеосяжна. Може бути, точніше було б визначити її грецьким терміном «калокагатия» (прекрасне й добре). «В античної калокагатии, — зауважує А.
Ф. Лосєв — зовсім немає нічого окремо «прекрасного» і окремо «доброго». Це — один людський ідеал, нероздільний ні на «внутрішнє» або «зовнішнє», ні на «душу» або «тіло», ні на «прекрасне» і «добре»» (Лосєв А. Ф. Історія античної естетики: Софісти. Сократ. Платон
М., 1969. С. 289).Здаються сумнівними розповсюджені ідеї про романтичний у своїй основі характері лірики Фета. Будучи такий по психологічних передумовах (відштовхування від прози життя), вона протилежна романтизму по результаті, по здійсненому ідеалі. У Фета практично відсутні характерні для романтизму мотиви відчуження, відходу, втечі, протиставлення «природного життя штучному буттю цивілізованих міст» та ін.
(Див.: Манн Ю.
В. Поетика російського романтизму. М., 1976. З 19-22, 142-153). Фетовская краса (у відмінність, скажемо, від Жуковського й, згодом, від Блоку) повністю земна, посюсторонняя. Одну з опозицій звичайного романтичного конфлікту він попросту залишає за кордоном свого миру
А те, що в нього входить, відразу здобуває естетически оброблений характер, як, наприклад, нечисленні прикмети цивілізації: «Повні смущенья й відваги. З тобою, лагідний серафим, Ми через нетрі і яри На змії вогненному летимо» («На залізниці»); «Злий дельфін, ти просиш ходу, Ніздрі пишут, пара валить, Серце потужне кипить, Лабети із шумом риють воду» («Пароплав», в останній строфі він перетворюється ще й в «коня морського», за яким низкою танцюють нереїди).Художній мир Фета однорідний. І самим істотним у ньому є категорія соположения, співіснування
Дійсно, фетовские вірші дані нам як би «відразу всі», синхронно, поза динамікою розвитку їхнього автора й конкретних умов їхнього написання. Границя між раннім збірником «Ліричний пантеон» і наступними віршами не так принципова, як це звичайно представляється. У всякому разі вона менш помітна, чим різниця між пізніми віршами Фета й мадригалами, що писалися «на випадок», Шеншина, які, за рідкісними винятками, коли присвята, конкретна прив’язка тексту виявляються чисто формальними, будуються зовсім за іншими законами, виявляються за межами фетовского миру. 2 Швидке для клієнтів