У рік свого сімдесятиріччя Фет пише вірш «На гойдалці»: И знову в напівсвітлі нічному Серед мотузок, натягнутих туго, На дошці цієї хибкої вдвох Ми коштуємо й кидаємо один одного. І у відповідь на застереження желчевика й вічного зубоскла В. П. Буренина («Уявіть собі сімдесятирічного старця і його «дорогу», «бросающих друг друга» на хибкій дошці… Як не стурбуватися за те, що їхня гра може дійсно виявитися фатальний і окончиться неблагополучно для дідків, що розігралися!») поскаржиться Полонскому. «Сорок років тому я гойдався на гойдалці з дівчиною, коштуючи на дошці, і плаття її тріскотіло від вітру, а через сорок років вона потрапила у вірш, і блазні горохові дорікають мене, навіщо я з Марією Петрівною гойдаюся» (Лист від 30 грудня 1890 р. Цит.
по.: Фет А.
А. Полн. собр. віршів. Л.
, 1959. С. 775). Біографічне тлумачення ліричного суб’єкта в поета без історії тільки закриває шлях до змісту добутку.Але зрушення у світі Фета на шляху від 50-х до 90-м гг.
все-таки відбуваються. Описати їх можна, користуючись фетовскими ж міркуваннями зі статті «Про вірші Тютчева», у якій пропонується чітка, раціональна концепція ліричного образа (Концепція — теж слово з фетовского лексикона. Див. лист Толстому від 3 лютого 1897 р., де говоритися про «концепцію всього вірша» (Толстой Л. Н.
Переписка з російськими письменниками. Т. 2. С. 44).
Вибраний поетом «предмет» розглядається насамперед з боку його краси й втілюється в образ, «передавальну зовнішню сторону явища». Одночасно в образі знаходять вираження поетичні думка й почуття
(Причому Фет спеціально підкреслює відмінність поетичної думки від філософської: «Чим різкіше, точніше філософська думка, чим вірніше позначена її сфера, чим ближче підходить вона до непорушної аксіоми, тим вище її достоїнство. У світі поезії навпаки. Чим загальної поетична думка, при всій своїй яскравості й силі, чим ширше, тонше й неуловимей розходиться коло її, тим вона поетичней» (Фет А.
А. Соч. Т. 2. С. 150).
Але між цими компонентами поетичного цілого можуть установлюватися різні відносини. Поетична думка може безпосередньо випливати з образа, формулюватися, а може відсуватися в «архітектонічну перспективу», «тонко й ледь помітно світити в її нескінченній глибині». «В одна думка висувається на перший план, в іншого безпосередньо за образом носиться почуття й за почуттям уже світиться думка…» (Там же. С. 151).
Причому якийсь із цих елементів обов’язково виявляється домінуючим: «Мистецтво ревниво; воно в тому самому добутку не допускає двох рівноважних центрів. Хоча думка й почуття постійно зливаються в художньому творі, але панувати роздільно й одноразово всією п’єсою вони не можуть» (Там же. З.
157).Ранній Фет звичайно виводить думка за межі добутку або видаляє її далеко в архітектонічну перспективу. У його лірику безумовно домінує почуття. Пізніше, не відмовляючись від такої композиційної побудови, Фет всі частіше йде тютчевским шляхом. «Другий рік я живу у вкрай для мене цікавому філософському світі, і без нього навряд чи можна зрозуміти джерело моїх останніх віршів», — написано Толстому в пору захоплення Шопенгауером (Лист від 3 лютого 1879 г.
Толстой Л. Н. Переписка з російськими письменниками. Т. 2. С. 44-45).
Розділ «Елегії й думи» поповнюється думами головним чином у сімдесяті-вісімдесяті роки. Звичайними для Фета стають философско-обобщаюшие заголовка: «Аlеr еgо», «Смерть», «Незначність», «Добро й зло», «Ніколи». Деякі фетовские вірші здаються «майже «стилізованими» під Тютчева» (Бухштаб Б. Я. А. А.
Фет. Нарис життя й творчості. З.
114. Там же й інші приклади «тютчевских» віршів Фета), відтворюючи його інтонації, стилістику, улюблений прийом розгорнутого психологічного порівняння: 9 Мобільні ПК.
огляди й ціни. пересувне встаткування Візьміть на дачу!