Вдивимося в найвідоміше з «бездієслівних» віршів, що і деяким сучасникам Фета здавалося безладним накопиченням предметних деталей. Шепіт, боязке диханье, Трелі солов’я, Срібло й колиханье Сонного струмка, Світло нічної, нічні тіні, Тіні без кінця, Ряд чарівних змін Милої особи, У димних хмаринках пурпур троянди, Відблиск янтарю, И цілування, і сльози, И зоря, зоря! («Шепіт, боязке диханье…») Насправді ці дванадцять віршів без єдиного дієслова внутрішньо впорядковані й повні рухи. У вірші дві оповідальні перспективи, два сюжети: природний і людський. Кожна строфа при цьому будується на зміні кадрів в обох сюжетах: спочатку вечір, пенье солов’я, потім — ніч, потім — світанок, ранкова зоря; спочатку шепіт, потім — нічні розмови, нарешті — ранкове розставання й прощальні поцілунки
Не про статичність, а про стрімкий, калейдоскопічний рух часу й розвитку почуття можна говорити в цьому випадку (Докладніше про цей і аналогічний вірші Фета див.: Гаспаров М. Л. Фет бездієслівний Гаспаров М. Л.
Вибрані статті. М., 1995. З.
139-149).Ще один вірш шістдесятих років викликало подібні докори: Місяць дзеркальний пливе по блакитній пустелі, Трави степові унизані вологою вечернею, Мовлення отривистей, серце знову суеверней, Довгі тіні вдалині потонули в балці. У цій ночі, як у желаньях, все беспредельно, Крила ростуть у якихось повітряних прагнень, Взяв би тебе й помчався б так само безцільно, Світло несучи, залишаючи невірні тіні. Чи можна, друг мій, нудитися у важкій журбі? Як не забути, хоч на час, уїдливих терний? Трави степові блискають росою вечернею, Місяць дзеркальний біжить по блакитній пустелі
(«Місяць дзеркальний пливе по блакитній пустелі…») Д. Минаев, постійний фетовский переслідувач, пропонував читати подібні тексти знизу нагору: від цього, мол, нічого не зміниться, що яскраво доводить безглуздість поезії м. Фета.
Сучасні стиховеди мотивують подібну операцію статичним характером композиції й импрессионистичностью деталей.Але справа в тому, що прочитане навпаки (а така можливість існує через відносну самостійність, автономності ритміко-синтаксичних одиниць), вірш саме й перетворюється в імпресіоністичний хаос, його авторський зміст руйнується.Перша строфа задає звичну для Фета двуплановость зображення: картина прекрасного вечора, пустеля блакитного неба, покрита росою степ — і томління ліричного суб’єкта (як звичайно, його стан не конкретизується й не мотивується, як це буває в ліричного героя). У другій строфі відбувається психологічне зрушення: ліричний суб’єкт хоче вподібнитися цієї прекрасної ночі, розчинитися вней.
У третій строфі (у лірику це можливо) бажання миттєво здійснюється, поле душі перетворюється в реальний політ (Про важливому й розповсюдженому у Фета мотиві польоту див.: Бухштаб Б. Я. А. А.
Фет: Нарис життя й творчості. Л., 1974. С. 119-121).
Той же самий пейзаж з першої строфи за рахунок двох метафоричних зрушень дається вже в іншому ракурсі, з іншого погляду: при швидкому русі краплі роси на траві вже блискають, а повільно пливучий місяць біжить. Композиційне кільце вірша тонко підкреслює тимчасовий і психологічний розвиток
Таким чином, і тут перед нами не статичне, а динамічне розгортання, необоротний рух предметних деталей і художнього змісту від початку кконцу.