Твір по літературі: Щастя й радість життя в правді.. А. П. Чехов. Жити по правді дуже важко. Особливо якщо суспільство, у якому ти живеш, наскрізь фальшиво Майже кожне з літературних творів присвячено боротьбі героя за право жити чесно, за можливість бути щасливим завдяки тій правді, що відповідає загальним моральним принципам Розглянемо тему на прикладі творчості одного із самих «правдивих» письменників — А П. Чехова Приблизно з 1887 року по початок 90-х років він працював над романом, про яке так говорив в одному з листів: «В основу цього роману скарбу я життя гарних людей, їхньої особи, справи, слова, думки й надії…» Роман цей Чехов згодом знищив, залишилися лише невеликі уривки. Але сам факт роботи над ним заслуговує на увагу. Ми бачимо, яким складним була творчість Чехова другої половини 80-х і початку 90-х років. З одного боку, створення «гнітючого враження», повість, де в тюремній «палаті» угадуються риси всієї чиновно-кріпосницької Росії. З іншого боку — робота над романом про «гарних людей», про їх «думки й надії». Навіть у цей важкий і суворий період творчості Чехов не обмежувався зображенням похмурих сторін дійсності, але шукав проблиски в душі свого героя Із середини 90-х років у суспільному житті Росії почалася нова історична смуга.
У щоденниковому записі В Г. Короленко читаємо: «Суспільство чекає й сподівається». Майже в тих же словах говорить про цей час Чехов: «Усі чекають і на щось сподіваються». Важлива тема повістей і оповідань цього років може бути визначена назвою одного з його оповідань — «Людин у футлярі». Це заголовок цілком порівнянний з гоголівським образом — «Мертві душі». «Футляр» стає в Чехова символом всього життя, «не забороненої циркулярно, але й не дозволеної цілком». Якщо говорити узагальнено, змістом багатьох його добутків є боротьба «людини» і «футляра». Повість «Мужики» викликала особливо гострі суперечки.
Письменники-Народники любили зображувати село як царство доброї й наївної патріархальності, не торкнуте «виразками» капіталізму. У ній вони бачили єдиний порятунок від тлетворного впливу міської цивілізації Нещадно-Правдиве зображення села в чеховській повісті «Мужики» завдавало удару цим фальшивим поданням. «Її читали, обговорювали, із приводу її багато сперечалися. Враження від її було приголомшуюче. Як обухом по голові» (Н. И.
Иванкжов). Чехова дорікали в тім, що він не бачить нічого світлого в житті села. Однак письменник ніяк не заслуговував подібних обвинувачень. Герої його «Мужиків» дійсно неосвічені, забиті, але по суті вони людяні. «Так, жити з ними було страшно, — думає героїня повести Ольга, — але все-таки вони люди, вони страждають і плачуть, як люди, і в житті їх немає нічого такого, чому не можна було б знайти виправдання». Коли критики сперечалися про «Мужиків», про відношення письменника до села, вони не знали, що Чехов працює над продовженням повести. У її опублікованій частині говорилося про те, як лакей Микола Чикильдеев занедужав і поїхав із дружиною Ольгою й дочкою Сашком на виправлення. Вони попадають у царство бідності, затурканості й страждань. Микола вмирає, а Ольга й Сашко, жебраючи, ідуть Вмоскву.
У тім продовженні повести, що залишилося в Чехова у вигляді незакінчених чернеток, описувалося сумне життя Ольги й Сашка вже Вмоскве. Із глибокою любов’ю, як завжди в Чехова стриманої, ніде прямо не висловленої, малює він долю дівчинки Сашка — її шлях з дитинства на саме дно життя. Від матері вона успадкувала не тільки м’якість, доброту, поетичність, але також: «Терпи й всі отут». Незакінчена повість обривається в той момент, коли Ольга, що служить у мебльованих кімнатах, звільнена, зникає, а Сашко йде на вулицю. Чехів виявив рідкісне «подвійний зір»: пильно вивчаючи життя й побут, що оточують Сашка спочатку в селі, а потім у місті, воно уважно вдивлявся у внутрішній мир маленької героїні трагічної мужицької й міської епопеї Однак як ні страшне життя, як ні сумна доля людини й народу, письменник не ставить остаточної крапки наприкінці добутку, залишає фінал відкритим. Чеховська правда, вірність дійсності, суворе зображення самих похмурих її сторін — все це не віднімає в читача віри в життя, надії на те, що вона може стати інший