Щира й помилкова краса

Твір по літературі: Щира й помилкова краса Щира й помилкова краса людини (по романі Л. Н. Толстого «Війна й мир») укладена в оцінці історичних подій, характерів людей. Уже сама назва книги вказує на контраст. Письменник постійно прибігає до методу протиставлення між діями, образами героїв добутку. Характеризуючи діючих осіб, оцінюючи їхні вчинки, він порівнює Наташу Ростову й елен Безухову, князівну Марью й Жюли Карагину, Миколи Ростова й Бориса Трубецького й др. З перших же сторінок роману у вигляді, манерах, рухах кожного з героїв виявляється й затаєна суть цих людей, і авторське відношення до них.

Багато чого в їхній майбутній долі нам ще не відомо, багато чого навіть виявиться непередбаченим. Але контраст фальшивого, показного й по-людському справжнього виникає із самого початку. Знайомлячи нас із блискучим салоном Ганни Павлівни Шерер, Толстой протиставляє розтлінне життя петербурзької аристократії природного життя людей, близьких народу. Це й Наташа Ростова, і її брат Микола, і Пьер, і князівна Марья. Подробней мені б хотілося зупинитися на зіставленні Миколи й Бориса, Наташи й елен. У Наташе переважає здатність відгукуватися всією своєю істотою на те, що торкає її серце.

Виховані в атмосфері духовності, вона і її брат віддаються з головою першому потягу серця. Спочатку це безпосередня дівчинка, що тонко почуває добро й правду, природу, щиру красу людини. Ці якості вона не втрачає й у більше дійшлій вік. І тут для кращої передачі її образа Толстой протиставляє їй елен. На відміну від цієї світської красуні Наташа не блищить красою зовнішньої, але вона справді прекрасна «У порівнянні із плечима елен, її плечі були худі, груди невизначені, руки тонкі; але на елен був уже начебто лак від всіх тисяч поглядів, що сковзають по її тілу, а Наташа здавалася дівчинкою, що у перший раз оголили і якої б дуже соромно це було, коли б її не запевнили, що це так необхідно». Зображуючи живі очі, милу виразну посмішку Наташи, автор постійно вказує на багатство її духовного миру. » Одноманітно-Гарна посмішка» елен — застигла лицемірна маска, за допомогою якої вона приховує свою дурість, аморальність. Духовний мир Наташи проявляється й у думках, і в міркуваннях, і у внутрішніх монологах.

Думок же елен ми ніде не зустрічаємо. Малюючи світлий мир молодої, що цвіте життя Наташи, Толстой показує й омани юної наївної душі, що зненацька потягнулася до порожньої й вульгарної людини — Анатолю Курагину. У сцені спектаклю Наташа спочатку сповнена «байдужості до всього навколишнього», але незабаром під «тінню елен» вона втрачає свою безпосередність і навіть посміхається Борисові такою ж посмішкою, який посміхалася елен. До кінця спектаклю Наташа дивилася на сцену зовсім уже підпорядкована тому миру, у якому вона перебувала.

Усе, що відбувалося перед нею, уже здавалося їй цілком природним; але зате всієї колишньої її думки про нареченого, про князівну Марье, про сільське життя жодного разу не прийшли їй у голову, начебто все це було давно минуле. Усе, що відбулося потім, оцінюється автором як духовна еволюція улюбленої героїні. І в цій картині її ганьби й розпачу по-новому проступає лінія контрастних зіставлень природного й фальшивого в людському поводженні. Фальш, штучність, помилковий блиск постійно присутні в салоні елен Безухової, дурної красуні, що користується репутацією чарівної й дуже розумної жінки. Та й не тільки в салоні. У цьому й лихо, що суспільство, за винятком деяких людей, не здатно розрізняти щиру й помилкову красу людини. Так, Андрій Болконский не зміг зрозуміти Миколу Ростова й став наближати до себе Бориса; князівна Марья не оцінила із самого початку Наташу.

Тим більше її (Наташу) не здатні зрозуміти й Берг, і Борис, і Анатоль. Недарма Толстой майже не приводить внутрішніх монологів морально далеких йому героїв — Берга, Анатоля, Бориса. Для письменника головний критерій справді гарної людини — його здатність до щиросердечного розвитку. Саме тому моральна краса улюблених героїв Толстого проявляється в безперервній боротьбі думок і почуттів, у безустанних пошуках сенсу життя, у мріях про діяльність, корисної для всього народу.

Їхній життєвий шлях — це шлях жагучих шукань, ведучий до правди й добра