Щирі й мнимі цінності в зображенні И. А.Буніна Хоча ми й смертні, але повинні Не підкорятися тлінним речам, Але, наскільки можливо, підніматися До безсмертя й жити згідно З тим, що в нас є кращого Аристотель Уже не одне тисячоріччя людство намагається відповістити на запитання: якої ж цінності відносити до вічним, щирим, а які до мнимого й сиюминутним? Над цим міркували й древні мислителі, такі як Платон, Аристотель, Сократ, і філософи більше пізнього часу — Вольтер, Ж..-Ж..Руссо, Р. Декарт. Не залишилася осторонь і російська література. У своїх добутках такі великі письменники, як М. Ю.
Лермонтов, Ф. М.Достоєвський, Л. Н.Толстой, також пробували дати відповідь на це складне питання. І, вирішуючи цю проблему, всі філософи, як правило, приходили до єдиного висновку.
На їхню думку, щирі цінності — це ті якості, прагнення до яких ніколи не висохне в людях, які роблять щасливим не окремо взятої людини, а всіх, хто його оточує. Це доброта, мудрість, істина, краса, любов до людей і природи. У той же час існують мнимі цінності, ті, котрих зараз може бути дуже багато, а через мінуту від них не залишиться й сліду. Це гроші, влада, плотські почуття Знаменитий російський письменник початку XX століття Іван Олексійович Бунін у своїй творчості також міркував над цією проблемою. Замислюючись про сенс життя, про те, що робить людини щасливим, автор постійно звертається до теми щирих і мнимих цінностей людства. Описуючи сучасні йому події, И. А.
Бунін висуває на перший план вічні почуття. Це добро, краса, любов до людей і Батьківщини. А в оповіданні «Пан із Сан-Франциско» письменник відкрито викриває мнимі цінності, показуючи нам неспроможність штучної регламентації життя й неможливість замінити живу стихію якимись умовними рамками, змусити її підкорятися силі грошей У розпал революційного руху в Росії Бунін їде за кордон. Але, перебуваючи в еміграції, думками він залишається зі своєю рідною землею. Поступово спогаду про природу Росії стають тією цілющою силою, що дає письменникові все: радість, відчуття краси, почуття єднання зі своїми націями, зі своїм народом Самим ліричним добутком И. А.Буніна, що прославляє рідну природу, є оповідання «Антоновські яблука». Тут Росія з’являється в принадності прохолодних днів, спокої полів, неозорих далечіней і широких просторів. «Місцевість рівна, видно далеко.
Небо легке й таке просторе й глибоке… Навколо розкидаються широкими косяками свіжі, пишо-зелені озимини… А в ясну далечінь тікають чітко видні телеграфні стовпи, і дроту їх, як срібні струни, сковзають по схилах ясного неба». Російський пейзаж з його скромною соромливою красою знайшов свого співака На сторінках оповідання автор також показує нам ідилічну дворянську й селянську культуру. Весь добуток перейнятий тугою за минулим, що йде. От з’являються перед нашим поглядом селяни: «жваві дівки-однодворки», «хлопчиська в білих замашних сорочках», старі, «високий, більший і білі, як лунь», що розорилися поміщики. Час цих людей проходить.
Бунін з ніжною ностальгією згадує тіточку Ганну Герасимівну і її садибу. Запах яблук і липового кольору воскрешає в його пам’яті будинок і сад, «останніх могікан двірського стану» — колишніх кріпаків. Будинок славився своєю гостинністю. «І затишно почував себе гість у цьому гнізді під бірюзовим небом!» Томливо течуть сірий, одноманітний будень нескладного й безглуздого життя, які призначено тягнути мешканцеві «дворянського гнізда, що розоряється,». Але, незважаючи на те, що таке існування несе ознаки занепаду й виродження, Бунін знаходить у ньому особливу поезію.
«Але гарна й це злидарське дрібнопомісне життя!» — говорить він Незважаючи на елегійність і спокій оповідання, у рядках оповідання відчувається біль за здичавіння, що починається, і виродження, за селянську й поміщицьку Росію, що переживає період падіння, матеріального й морального Певним підсумком важких роздумів письменника про долю Росії стала повість «Село». На відміну від «Антоновських яблук», тут всі по-іншому: природа вже позбавлена зачарування, земля стала предметом купівлі й продажу. В «Селі» Бунін показує життя селянства напередодні першої російської революції, наближення якого виявилося в мужицьких сходках, що горять поміщицьких садибах, розгулі бідноти. Все це повністю руйнує звичний хід сільського життя. Тихона Красова вражає, що в родючому чорноземному краї може бути голод, руйнування й убогість.
Причину цього він бачить у безгосподарності мужиків. «Хазяїна б сюди, хазяїна!» — думає Тихін. А його брат Кузьма винить у цьому не тільки неосвіченим і задавлених важким життям селян, але й урядових «пустоболтов», які «затоптали, забили народ». Але неспокійні події початку століття загострюють не тільки соціальні проблеми села, але й руйнують нормальні людські відносини, заводять героїв повести втупик.
Таким чином, Бунін своїми добутками змусив суспільство задуматися над проблемами селянства в Росії. Як великий письменник і мудрий філософ, він одним з перших зрозумів, що будь-яка революція здатна відкинути Росію на багато років тому, а проблеми селянства так і не будуть вирішені. Своє негативне відношення до революції автор чітко виразив у добутку «Окаянні дні». [?] Крім любові до Батьківщини в добутках И. А.Буніна однієї з головних людських цінностей представляється любов до близької людини. Через всю творчість письменника проходить тема чистого й прекрасного почуття. «Усяка любов — велике щастя, навіть якщо вона не розділена», — пише И.
А.Бунін в одному зі своїх оповідань. Героям бунинских добутків властив надзвичайна сила й щирість почуття. Любов захоплює людину, всі його помисли й сили. Але щоб вона не вичерпала себе, на думку И. А.Буніна, необхідно розстатися назавжди. І якщо цього не зроблять самі герої, то в їхнє життя обов’язково втрутиться доля, доля: хтось із люблячих гине. Любов у розумінні И.
А.Буніна — осяяння, спалах, їй протипоказані будень, усяка тривалість, лише в розлуці вона залишається в серце на все життя. Тому в бунинских оповіданнях, який би сильної не була любов, фінал завжди сумний. [?] Але трапляється так, що теперішня, щира любов заміняється підробкою. Доказом цього є пара, спеціально найнята за гроші для того, щоб зображувати закоханих в оповіданні «Пан із Сан-Франциско». У цьому випадку любов з вічної цінності перетворюється в кепську гру, що персоніфікує фальшиве життя богатого суспільства У творчості Буніна різноманітне висвітлення одержала й тема смерті. Це як загибель Росії, так і смерть окремої людини.
Іноді смерть дозволяє всі протиріччя, є джерелом сили, що очищає, а іноді, як в оповіданні «Пан із Сан-Франциско», дозволяє побачити життя людини в її щирому світлі. У цьому добутку И. А.Бунін викриває владу грошей, ще однієї мнимої цінності, затверджуючи, що ніхто не має сил перемогти закони природи. Адже головний герой умирає в саме «невідповідне» для нього час. Тепер уже ніякі гроші не можуть оплатити поважного відношення до неживого тіла. Багаті пасажири пароплава веселяться на палубі, а «глибоко під ними, на дні темного трюму», коштує труна пана, що ніколи планувала розважатися цілих два роки. Труна в трюмі — своєрідний вирок бездумно, що веселиться суспільству, нагадування про те, що багаті люди аж ніяк не всесильні й не можуть за гроші купити свою долю.
Багатство далеко не стан щастя. Воно визначається не мнимими, сиюминутними, а вічними, щирими цінностями Таким чином, И. А.Бунін своїми добутками спонукує читачів задуматися про життя, про її цінності, щир і мнимих, попереджає про невблаганність скороминучого часу. Людині не дано знати власну долю, тому треба цінувати кожну мить, не розмінюючись на сиюминутние задоволення. Викриваючи силу грошей, письменник затверджує, що сенс життя не в придбанні багатств, а в тім, щоб прагнути до доброти, духовності, життєвій мудрості, красі.