Твір по літературі: Щирий і помилковий гуманізм у п’єсі гіркого «На дні» Твір мистецтва, що зачіпає вічні питання, звичайно має довге життя. Чому? Тому що саме вічне завжди знаходить відгук у серцях людей, змушує задуматися про життя. Така п’єса М. Горького «На дні». Основна проблема п’єси — проблема гуманізму. У нашім житті вона є й найбільш сучасною. У критичній літературі є формулювання: «Проблема щирого й помилкового гуманізму в п’єсі Горького „на дні»».
Помилковий гуманізм? Як це зрозуміти? Адже гуманізм — це любов до людини, бажання йому допомогти. Хіба це може бути помилковим? Видимо, дана формулювання, як і було прийнято ще зовсім недавно, пронизана ідеологічною установкою, що сковувала думку, змушуючи неї йти по вузькій колії. Але найстрашніше, що ця колія повинна була завжди й усіх приводити до одному-єдиної відповіді: жаль, розрада (його ще називають чомусь пасивним) — це погано.
А що тут дурного? Лука — один з головних героїв п’єси, утішає людей знедолених, подає надію нещасним, сам будучи далеко не із щасливих Він сидить біля Ганни, поправляє їй постіль, виводить на свіже повітря. Вчасно прагне удержати Попелу від убивства Костилева й згодом застерігає його від необачних кроків. Радить Наташе й Попелу піти з будинку Костилева, попереджаючи, що інакше справа скінчиться погано.
Актора вмовляє кинути пити й зажити новим життям. Розповідає він і про те, як дав притулок злодіїв, що забралися на дачу. Він має дуже рідкий дарунок — даром співучасті, співчуття. Адже й зараз це рідкість у людському спілкуванні… Лука — образ життєвий.
Отже, хто такі нічліжники? Це знедолені істоти, оказавшиеся в останньої риси, але подив викликає те, що вони намагаються залишитися людьми, не втратити людський вигляд. Їхні зусилля не даремні, вони роблять досить сильний опір Костилеву й Василисе, серед них росте почуття солідарності. Зрештою Бубнов і Кліщ проявляють співчуття до своїх товаришів на нещастя, навіть у Бароні стосовно Насті пробудилося щось схоже на людську участь Костилев убитий. Убитий не з помсти, не з користі, а випадково.
Це не самосуд, не розправа над старим, а бійка, що Костилев сам же й спровокував. Босяки не розбіглися, залишилися в нічліжці й готові, якщо знадобиться, дати виправдувальні показання свідків у суді, про що Сатин сказав Попелу Попіл не самотній зі своїм лихом. Зник один Лука. Звичайно це ставлять йому в провину як свого роду зрадництво. Лука й справді виглядає тут не кращим образом. Однак згадаємо, що ще раніше, до бійки, він збирався піти з нічліжки, про що й попереджав Бубнова. До того ж Лука нічим не міг допомогти Попелу.
Адже він був безпаспортним бурлакою, а показання свідків людей, що не мають документів, суд у рас пар не приймав. Так що залишися Лука в нічліжці, з’явися перед судом, він зробив би марний для Попелу й безрозсудний для себе вчинок. За це Луку не можна обвинуватити в зрадництві або підлості. Лука не герой. Звичайно, ні, як не герої й всі нічліжники. Але з них досить і того, що в нелюдських умовах вони залишаються людьми Виникає ще одне питання, чи не з’явився Лука причиною смерті Актора? Думаю, що немає.
Адже об’єктивний зміст втішливої неправди Луки був у тім, що, сам того не підозрюючи, він, намагаючись допомогти Акторові впоратися зі своєю недугою, розповідаючи йому про безкоштовні лікарні, загострюючи біль людини, розбудив у ньому почуття власного достоїнства. Актор, якого ніхто в нічліжці не приймав всерйоз, не бажає жити так і віддає перевагу смерть Так, Лука видумує свої історії, але його неправда грала не тільки втішливу роль. Вона будила в людях надію на краще, бажання жити. Обіцяючи Ганні рай на тім світлі. Лука хотів, щоб змучена жінка вмерла спокійно. Але Ганні від байок старого схотілося раптом пожити: «Як там борошна не буде… тут можна потерпіти…
можна!» До зустрічі з Лукою Попіл дивився на себе як на пропащу людину. Лука розбудив у ньому тугу за теперішнім, морально чистого й чесного життя. І не провина Луки, що ця заповітна мрія не збулася. По самій динаміці розвитку характеру видно, що Васько Попіл жагуче рветься з «дна життя». Заважають Костилеви… Сам Сатин визнав, що старий — розумник, що він подіяв на нього, «як кислота на стару й брудну монету». Згадаємо, що в протиборстві нічліжників з хазяями Лука зіграв вирішальну роль. Адже недарма Василиса й Костилев бачили в старому самого небезпечного для себе супротивника й квапилися позбутися від нього, збиралися видати свого постояльця поліції.
Лука дав Костилеву нищівну характеристику під час останньої розмови перед драматичними подіями: «От ти, приблизно… Коли тобі сам Господь Бог скаже: „михаиле! Будь людиною!» — однаково ніякої користі не буде. Як є, так і залишишся». Хазяїн розгубився й загрозливо нагадав про те, що в його дружини дядько — поліцейський.
Таким чином, перш ніж умерти від удару Попелу, Костилев був знищений мораллю Луки. Співчуття до безжалісних людей у Луки не було Лука не тільки утішає й бреше, він щиро співпереживає людям, будить у них людські почуття «Що таке правда? Людина — от правда! Він (Лука) це розумів…». — містить Сатин. Із цим не можна не погодитися.
Лука — сповідник, йому, і тільки йому, довіряли й розкривали душу, готові були покаятися, тому що людина хоче бути почутим, а ще краще — понятим… Добродії! Якщо до правди святий Мир дорогу знайти не зуміє — Честь безумцеві, що навіє Людству сон золотий! Не в цьому чи полягає зміст головного уроку, даного нам твором Горького, уроку людяності, гуманізму? Чи не тому наш сучасний кінематограф, наші кращі театри вертаються до постановки п’єси Горького «На дні»?