Що і як пишуть зірки сучасного російського
детектива: Донцова, Маринина, Акунин і інші?
О. Северская
Видавництво «СЛОВО» випустило нову книгу «Говоримо російською мовою з Ольгою Северской» (Северская О. Говоримо російською мовою з Ольгою Северской. — М.: СЛОВО/SLOVO — 2004.- 256 с.). Автор книги — Ольга Ігорівна Северская — журналіст радіостанції «Луна Москви» і старший науковий співробітник Інституту російської мови РАН. Кандидат філологічних наук. Книга заснована на матеріалах програм «Говоримо російською мовою!», що виходить на радіостанції «Луна Москви» і присвячена самим цікавим, важким і спірним питанням, які ставить перед нами мова.Автор не завжди дає готові рецепти, а запрошує читачів разом порассуждать і послухати, як говорять навколишні. Книга написана легко й захоплююче й адресована всім, хто цікавиться актуальними проблемами російської мови.Фрагмент цієї книги, люб’язно наданий редакцією видавництва «СЛОВО», ми публікуємо для наших читачів.
Купити цю книгу можна через , у всіх великих книгарнях Москви, а також у будь-якому регіоні РФ.
ЩО «ПРОКОВТУЄ» САМА ЧИТАЮЧА КРАЇНА?
Що написано пером, не вирубаєш сокирою, говорить народна мудрість. І справді, трапиться ошибочка в усному мовленні — її ще можна списати на той, кому мовлення було адресовано: «Ослишались ви, мов, батенька… — Так ні, у мене слух гарний, може, ви обмовилися, матінка?» От-от, починаються сперечання. А якщо ошибочка на листі зафіксована, так ще випущена у світло величезним тиражем… Отут уже сперечайся, не сперечайся із читачем, відімкнутися не вдасться. Втім, «проковтуючи» книгу, читач дуже часто й нісенітницю готовий проковтнути, не поморщившись, народ-те в нас дотепер вірить друкованому слову, а вуж те, що письменники пером пишуть — взагалі за зразок уважає. А не завжди письменники праві… Мені здається, самий час звернути увагу на те, що ж преспокойненько «переварює» сама читаюча у світі нації, поки це остаточно не «засвоїлося». Звичайно, ніхто не має сил устежити за «домашнім читанням». Тому займемося тим, із чим співвітчизники звичайно коротають час у дорозі. В автобусах, у метро, в електричках найчастіше читають любовні романи й детективи. «Помилки» закордонних авторів залишимо на совісті несумлінних перекладачів. Вітчизняні «лав стори» поки відкладемо. Придивимося до того, чим «радує» класичного сучасного детектива. Ці книги не тільки увесь час перевидаються, але тепер ще й екранізуються…
АХ, МІЙ МИЛИЙ ДЕТЕКТИВ, ДЕТЕКТИВ…
Детективи читати люблю. Не сховаю. З ними можна хоч ненадовго забутися, а іноді й посміхнутися — іронічно. Дар’я Донцова саме іронічні детективи й пише, сюжет закручує не гірше Иоанни Хмелевской і краще багатьох інших подруг по жанрі. Її героїня — Даша Васильєва — весела, химерна, як сказала б пані Іоанна, «солодка ідіотка», що володіє незвичайним розумом і неймовірною спритністю… Розплутуючи вузлики, зав’язані злочинцями, вона часом так захоплюється, що перестає стежити за тим, що говорить.Ну от, наприклад, у романі «Дама з коготками» Даша, бажаючи проникнути на телебачення, дзвонить своєму однокурсникові й просить: «Ванюша, випиши пропуск, дуже треба», а що потім? Цитую: «Біля двох прибула в «Останкіно». Ванюшка не підвів, у віконечку відразу видали заповідний папірець, і я ввійшла в будинок». А потім Даша шукає зловмисника, підозрюючи, що в нього є таємна квартира, іде прямо до кадровичке поліклініки, де він працює… І що ж? «У наймилішої Ганни Павлівни виявилася не тільки заповідна адреска, але й телефончик». Двічі повторене — уже не випадковість. Ошибочка вийшла? Я завжди вважала, що заповідним може бути ліс, а пропуск, адреса, про які мріялося, повинні бути заповітними! Заповідний — значить «заборонний, неприкасаемий», заповітний — «таємний, той, про що потай думають». Втім, у словниках зустрічаються й «заповідні мрії й думки» — «збережені в таємниці», але з позначкою «книжкове, застаріле».Читаємо далі: у пошуках зниклої дівчини Даша приходить до охоронця Пете, той допоміг якось нещасної допхати до ліфта валіза й по шляху до ліфта закохалася без пам’яті. А далі? «Петя пішов на робоче місце. Одинадцятого жовтня в нього день народження. От хлопець і вирішив, що винайшов відмінний привід для знайомства. Купить шоколадку й завтра, коли гостя спуститься долілиць, подарує їй. Дівчина, звичайно, зачудується, тоді він скаже про іменини й запросить у кафі». Знову ошибочка! Що таке іменини? По визначенню словника Ожегова, «особисте свято в день, коли церква відзначає пам’ять однойменного святого», тобто день ангела. Словник фіксує: іменини часто плутають, що неправильно, із днем народження, іменинника — з немовлям… Що ж, і Даша не виключення…А от Даша приходить до подруги вбитої, армянке із грузинським ім’ям Нателла. Що та? «Армянка заварила чудовий кава й стала розповідати все, що знала про Катюшу». Отут я, як Станіславський, не вірю. Жінка, що народилася у Вірменії, кава заварювати просто не може. Що значить заварити? Насипати кава в чашку (ну, у найкращому разі в агрегат, іменований » френч-прес») і залити його окропом. Навіть розчинний кава заварити не можна, його можна тільки приготувати. Ну а вуж теперішній, змолотий у ручному млинку кава можна тільки зварити — у джезві, на маленькому вогнику, зберігаючи пінку… Втім, ця помилка так поширена, що Дашу лаяти не коштує…Але пожурити її є за що. Послухайте, як вона міркує в романі «Вуха із золотої рибки», зустрівшись із вуличним продавцем книг: «»Рааман», «любовний рааман» — так говорять тільки ті, хто виріс у столичному мегаполісі. А ще люди мого віку, ті, хто народився де-небудь на Чистих ставках, Мясницкой, Солянці або Червоної Пресні, вимовляють «булошная», «прачешная», «молошная». З погляду фонетики російської мови це неправильно, але саме так озвучували ці слова мнас, що виховали, бабусі, корінні москвички». Отут у мене відразу два заперечення. По-перше, для фонетики літературної мови така вимова — саме норма, щоправда, зараз під впливом петербурзької вимови ш] потихеньку стало витіснятися звуком год], але до «звичайно» замість «конешно» ми все-таки ще не дійшли, і норма не змінилася. По-друге, ну хіба могли наші бабусі щось «озвучувати»? Це їм могло тільки в страшному сні приснитися! Та й сьогодні ми все-таки не озвучуємо, а вимовляємо слова! Тоді вже й вимова потрібно називати озвученням. Уявляєте собі сценку в школі? Прийшли довідатися про успіхи нащадка, а «англійка» (або «француженка», «німкеня» — не важливо) говорить вам, зітхаючи: «И слова вчить, і граматику непогано знає, а от з озвученням — просто лихо!»
И смішно, і смутно… Приклади того, як не потрібно писати, теперішні «перлини» мовлення «знавців» російської мови. Витримки з письмових робіт абітурієнтів і школярів, фрагменти інтернет-ресурсів — у рубриці
.