Що краще-істина або жаль? Міркування над сторінками п’єси «На дні» Що є істина? Істина (у моєму розумінні) — це абсолютна правда, тобто така правда, що для всіх випадків і для всіх людей однакова. Думаю, що такої правди бути не може. Навіть факт, здавалася б, очевидно однозначна подія, різні люди сприймають по-різному. Так, наприклад, звістка про смерть може бути зрозуміле як звістка про інше, нове життя. Часто правда не може бути абсолютної, для всіх єдиної, тому що слова неоднозначні, тому що зміст того самого слова по-різному розуміється. Тому я б стала говорити не про істину — понятті недосяжному, — а про правду, що розрахована на «середнього» людину Зіставлення істини й жалю надає слову «істина» деякий відтінок твердості.
Істина — це тверда й жорстока правда. Душі поранені істиною, а тому бідують всострадании. Не можна сказати, що герої п’єси «На дні» являють собою більш-менш однорідну масу людей — безособових, безхарактерних. Кожний з героїв почуває, мріє, сподівається або згадує. Точніше, носить усередині себе щось дорогоцінне й таємне, але оскільки мир, у якому вони живуть, безсердечний і твердий, вони змушені ховати якнайдалі всі свої мрії. Хоча мрія, який був б хоч який-небудь доказ у суворому реальному житті, могла б допомогти слабким людям — Насті, Ганні, Акторові.
Вони — ці слабкі люди — подавлені безвихідністю реального життя. І їм для того, щоб жити, тільки жити, необхідна рятівна й мудра неправда про «праведну землю». Доти поки люди будуть вірити й прагнути до кращого, вони будуть знаходити в собі сили й бажання жити. Навіть самі жалюгідні з них, навіть ті, хто своє ім’я втратив, жалістю й жалем можуть бути вилікувані й навіть почасти відроджені. От тільки знали б оточуючі люди про цьому! Може бути, тоді б із самообману навіть слабка людина побудувала собі кращу, прийнятну для нього життя? Але навколишні про це не замислюються, викривають мрію, а людина… «пішов додому — і повісився!..
» Чи варто обвинувачувати в неправді старця, що єдиний з мешканців нічліжки думає не про себе, не про гроші, не про випивку, а про людей? Він намагається приголубити («Людини приголубити ніколи не шкідливо»), вона вселяє надії спокоєм і жалістю. Саме він, зрештою, змінив всіх людей, всіх мешканців нічліжки… Так, Актор повісився.
Але винний у цьому не тільки Лука, але й ті, хто не жалував, а різав по серцю правдою Є деякий стереотип відносно правди. Нерідко вважається, що правда завжди гарна. Звичайно, коштовно, якщо ти завжди живеш правдою, реальністю, але тоді неможливі мрії, а слідом за ними — інше бачення миру, поезія в широкому змісті цього слова. Саме особливий погляд на життя народжує прекрасне, є основою мистецтва, що зрештою також стає частиною життя Як же жаль сприймають більше сильні люди? От Бубнов, наприклад. Бубнів, на мій погляд, найбільш твердий і цинічний із всіх мешканців нічліжки. Бубнів «бубонить» увесь час, констатуючи голі, важкі істини: «як себе не розфарбовуй — усе зітреться», совість не потрібна йому, він — «не богатий»… Василису Бубнов, не соромлячись, спокійно називає лютою бабою, а в середину розмови вставляє, що нитки-де гнилі. Звичайно з Бубновим ніхто спеціально не розмовляє, але він час від часу вставляє свої зауваження в самі різні діалоги.
І той же самий Бубнов, головний опонент Луки, сумовитий і цинічний, у фіналі пригощає всіх горілкою, ричить, кричить, пропонує «відвести душу»! І тільки п’яний, щедрий і говіркий Бубнов, за словами Алешки, «схожий на людину». Видно, Лука добротою заділ і Бубнова, показав йому, що не в зневірі повсякденної туги життя, а в чомусь більше життєрадісному, підбадьорюючому — у мріях. І Бубнов мріє! Поява Луки згуртувало «сильних» мешканців нічліжки (Сатину, Кліща, Бубнова в першу чергу), виникла навіть цільна загальна розмова. Лука — людина, що співчував, жалував і любив, зумів вплинути на всіх.
Навіть Актор згадав і улюблені вірші, і ім’я Людські почуття й мрії, його внутрішній мир дорожче всього й цінніше всього, тому що мрія не обмежує, мрія розвиває. Правда не дарує надій, правда не вірить у Бога, а без віри в Бога, без надій немає майбутнього.