Що привело папашу Горио до загибелі (По романі О. Бальзака «Батько Горио»)

Бальзак — один з найбільших романістів XIX століття. Найважливіша особливість його творчості полягає в тому, що він написав не просто велику кількість романів, але історію цілого суспільства. Діючі особи його добутків — лікарі, стряпчі, державні діячі, лихварі, світські дами, куртизанки — переходять із тому в тім, і тим самим створюється відчутність і вірогідність миру, створеного Бальзаком В 1834 році Бальзак зробив перший начерк плану майбутньої серії романів, що він назве потім «Людською комедією». Починає цю серію роман «Батько Горио», написаний у грудні того ж, 1834 року. Ця книга відкриває собою грандіозну епопею, у ній беруть участь найважливіші діючі особи «Людської комедії», у ній зав’язуються сотні драм, кожна з яких у свою чергу стане темою нового шедевра.

«Батько Горио» — наріжний камінь у творчості письменника Як же розвиваються події в романі? Бальзак приводить читача на вулицю Сент-Женевьев у Парижу, на якій розташований чотириповерховий будинок, що належить пані Воке. Це своєрідний пансіон, де за різну плату проживають непомітним, потертим життям люди. Тут доживають дні самотні старі — колишні крамарі, дрібні чиновники у відставці, удови на пенсії.

Тут знаходять пристановище ті, хто тільки починає свій шлях, — нащадки небагатих сімейств, що приїхали в Париж із провінції, бідні студенти, сироти-безприданниці. У цьому потайном куточку паризьких джунглів, у гущавині маленьких людей ховається під обличчям комерсанта й випадний каторжник Пані Воке відміряє порції й найменше наливає старому Горио. Ще б. Він так обдурив її очікування! Коли він оселився в пансіоні кілька років назад, він був ще досить свіжий і міцний, і грошика в нього водилися. Пані Воке подумувала про те, щоб женити його на собі, але на її очах Горио перетворюється в старезну руїну, жалюгідного бідняка Замість новенького фрака на ньому якесь дрантя, він перестав пудрити перуку, відмовився від тютюну. Із кращої кімнати пансіону Горио поступово перекочував у комірку на горищі.

Шановний постоялець перетворився в знедоленого, козла відпущення, предмет глузувань для всіх мешканців. Чому це відбулося? Пані Воке не знає причин і припускає саме гірше Старий нікого й нічого не зауважує навколо, він весь пішов у свої думки, розсіяно катає кульки із хліба й раз у раз нюхає їх, визначаючи якість борошна Тільки один з мешканців пансіону дивився на старого зі співчуттям.

Це студент Растиньяк. Він довідався історію життя Горио, сумну історію… У молодості Горио був робітником-вермишелицйком, «спритним, ощадливим і настільки заповзятливим, що в 1789 році купив всю справу свого хазяїна». Після революції в голодні роки він нажив статок на спекуляціях борошном. «Всі його розумові здатності пішли в торгівлю хлібом». Всього його почуття пішли в любов до сім’ї — дружині й двом дочкам. Поза крамницею й поза сім’єю в нього не було ніяких інтересів: книг він не читав, у театрі засипав.

Дружина Горио рано вмерла, і він сам ростив і виховував дочок. Наряджав їх, балував, виконував будь-яку їхню примху. «Отеческое почуття його перейшло всі розумні межі», дочки стали його кумирами. Горио «підносив їх над собою, любив навіть те зло, що терпів від них». А з роками це зло ставало усе відчутніше. Наділивши дочок багатим приданим, Горио видав їх заміж.

Старшу, Анастази — за графа Ресто, молодшу, Дельфінові — за банкіра Нусингема. Вони стали світськими дамами й соромилися того, що батько їх торгує борошном. На догоду їм старий кинув свою справу. Дочки не хотіли брати його до себе, зяті соромилися тестя із плебейською зовнішністю.

Тоді Горио й оселився впансионе. Він думав, що буде жити на спокої припеваючи.

Аби тільки дочки дозволили їх відвідувати. Але дочки пускали його до себе дуже рідко й те тайкома, із чорного ходу. Їм потрібні були тільки його гроші. Коли вони не могли одержати грошей у чоловіків на яку-небудь примху, вони кидалися до батька, і поступово він віддав їм усе, що в нього було. Одряхлілий, занепалий, він годинниками простоював на вулиці, щоб хоч мигцем глянути на своїх кумирів. А вони обидві відвернулися від нього.

«Вони вичавили лимон, а кірку викинули на вулицю». У передсмертному маренні Горио будує божевільні плани, як добути багатство, щоб допомогти своїм «ангелам». Він умирає, а дочки так і не прийшли до нього в його смертну годину.

Як би прозрівши перед смертю, Горио усвідомить причину свого нещастя. Він не потрібний їм тому, що він бідний: «Ах, будь я багатий, каби я не віддав їм своє багатство, а зберіг би в себе, вони були б тут, у мене б щоки лисніли від їхніх поцілунків». Батько Горио виявляє собою один із самих яскравих прикладів людей, одержимих страстями; невгамовний розвиток таких страстей, що приводить до повного руйнування особистості, що стала їхньою жертвою, — одна з найбільш характерних рис мистецтва Бальзака. Ведучи свого героя від поступки до поступки, від однієї жертви до іншої, Бальзак приводить його до повного краху. Горио весь пішов у батьківське почуття, у нього немає нічого у світі, він не думає ні про кого, крім дочок.

Його пристрасть виросла на егоїстичному ґрунті, і сама сила цієї пристрасті стає слабістю, веде Горио кгибели. Бальзак створив мир «Людської комедії» по образі й подобі реального миру. Його добутку в яскравій художній формі відбивають вдачі французького буржуазного суспільства першої половини XIX століття, показують безмежну владу грошей. Він — дослідник, що спускається в глибини океану. Океан цей — людське життя, із брижами повсякденних справ, зі штормами страстей, з потайними заводями злочинів і пороків, вічно мінлива, що вічно рухається. І в цьому русі, у цьому хаосі, у ланцюзі випадків, катастроф, у глибинах людського падіння й найвищих зльотів думок, праці, дерзань Бальзак шукає головне, досліджує закони, що керують припливами й відливами людського океану