«Він у своїх добутках звичайно звертав увагу на питання, що стояло на черзі й уже що смутно починала хвилювати суспільство», — так писав про И. С. Тургенєва Н. А. Добролюбов, характеризуючи незвичайну здатність письменника відгукуватися на «злість дня».
Саме Тургенєву, прихильникові реформістського перетворення Росії, удалося першим у нашій літературі зобразити революціонера-демократа. Незвичайно значиме сама назва роману «Батьки й діти». Конфлікт лібералів-батьків і нової, невідомої, що тільки ще зароджується сили в особі Євгенія Базарова становить ідейну основу роману. З перших же сторінок перед нами з’являється людина, глибоко переконаний у правоті своїх ідей і цілей. Не уступати ні в чому заради досягнення великого свого завдання — от кредо Базарова. Ніяких сумнівів, бути послідовним, твердим, навіть часом жорстоким до себе й навколишньої, — боротьба не обходиться без жертв. Всі, починаючи з одягу й кінчаючи образом жизнл, — відрізняє Базарова від інших діючих осіб. Мало того, все це часто просто шокує їх. Так, дивна людина. Не дивний — «новий» людина. «Новий»? Але звідки він узявся? Результат виховання? Так, але тільки самовиховання. Всі, чого домігся Базарів, — результат завзятої, щоденної праці. Шлях його — шлях різночинця, трудівника. Він — трудівник науки, невтомний у своїх експериментах, повністю поглинений улюбленою справою. А роблячи «справу»«, неможливо не заперечувати все те, що заважає тобі в досягненні мети. Ціль Базарова воістину грандіозна — «розчистити місці «, тобто розтрощити всю неправду в державному, соціальному, релігійному, культурному укладі Росії. Із сьогоднішнього дня важко виправдати твердість і навіть жорстокість Базарова, але його необхідно зрозуміти. Адже важко, надзвичайно важко боротися з неправдою поодинці. Поодинці? Але адже в нього, здається, є однодумці. Немає. І в цьому вся трагічність його положення. У романі Тургенєва в Базарова немає жодного сьогодення союзника, так що говорити про «базаровщине» як типове явище можна, тільки вийшовши за межі роману. Ситників і Кукшина просто опошляють його ідеї. Вони лише із захватом додержуються нової моди — заперечувати геть усе. Заперечувати заради заперечення. У Базарова не може бути з ними нічого загального. Аркадій Кірсанов лише на початку роману здається нам однодумцем і вірним учнем свого старшого друга. Але проходить юнацький запал, і Аркадій розуміє, наскільки йому Базарів далекий. Істина в цьому випадку глаголет вустами Каті Одинцовій: «Він (Базарів) хижий, а ми з вами ручні». Не можна хотіти бути сильним, енергійним, це повинне бути в істоті твоєму. І це є в Базарова.
Любовна лінія роману — відносини Базарова з Одинцовій — не є самої головної, як в інших творах Тургенєва. Дійсно, «базаровский» тип людини, нездатного поставити все своє життя на карту любові, не був органічний для письменника. Тому ми бачимо Базарова трохи «з боку». Однак важливо, що «новий» людина в «старій» історії зумів виявитися на висоті: живаючи життя для нього виявляється важливіше первісних теоретичних установок, і він зумів глибоко й жагуче полюбитися
Однак безмовна любов не може звести цієї сильної людини з вибраного їм шляхи, і він продовжує робити своє «справу». Але чому ж він все-таки гине? Виходить, він не міг існувати в той час? Так уважав Тургенєв, ліберал по переконаннях. Розуміючи силу «нігілістів», письменник не бачив їхнього живого зв’язку з буттям країни. Звідси, видимо, ця фраза Базарова на смертному одрі: «Я потрібний Росії… Ні, видно, не потрібний». Тургенєв наприкінці роману позбавляє свого героя впевненості в досягненні мети, позбавляє сил і, не знаючи, що робити з ним далі, позбавляє життя. Немає боротьби, немає бунту Базарова, а є примирення й вічне життя
Однак тут Тургенєв помилявся: слідом за Базаровим у російську літературу й життя прийшли лопухови, Кірсанови, віри павлівни й, нарешті, професійні революціонери рахметови. Так що «базаровщина» як заперечення культурно-політичного укладу країни набирала й набирала силу…