Тепер загадка роз’яснилася,
Тепер їм слово знайдене
Слово це — обломовщина
Якщо я бачу тепер поміщика, що тлумачить про права людства й про необхідність розвитку особистості,- я вже з перших слів його знаю, що це Обломів
Якщо зустрічаю чиновника, що скаржиться на заплутаність і обтяжливість діловодства, він — Обломів
Якщо чую від офіцера скарги на стомливість парадів і сміливі міркування про марність тихого кроку й т.п., я не сумніваюся, що ои Обломів
Коли я читаю в журналах ліберальні витівки проти зловживань і радість про те, що нарешті зроблено те, чого ми давно сподівалися й бажали,- я думаю, що це все пишуть із Обломовки.
Коли я перебуваю в кружку утворених людей, що гаряче співчувають потребам людства й протягом багатьох лет з незменшуваним жаром рассказивающих всі ті ж самі (а іноді й нові) анекдоти про хабарників, про утиски, про беззаконня всякого роду,- я мимоволі почуваю, що я перенесений у стару Обломовку…
Зупините цих людей у їх шумному разглагольствии й скажіть: «Ви говорите, що недобре те й те; що ж потрібно робити?» Вони не знають… Запропонуєте їм найпростіший засіб,- вони скажуть: «Так як же це так раптом?» Неодмінно скажуть, тому що Обломови інакше відповідати не можуть… Продовжуйте розмову з ними й запитаєте: що ж ви мають намір робити?- Вони вам відповідять тим, чим Рудин відповів Наталі: «Що робити? Зрозуміло, скоритися долі. Що ж робити! Я занадто добре знаю, як це гірко, важко, нестерпно, але, поміркуєте самі…» та ін. (См. Тург. Пов., ч. III, стор. 249). Більше від них ви нічого не дочекаєтеся, тому що на всіх них лежить печатка обломовщини
Хто ж нарешті зрушить їх з місця цим всемогутнім словом «уперед!», про яке так мріяв Гоголь і якого так давно й томливо очікує Русь? Дотепер немає відповіді на це питання ні в суспільстві, ні в літературі. Гончарів, що вмів зрозуміти й показати нам нашу обломовщину, не міг, однак, не заплатити данини загальній омані, дотепер настільки сильному в нашім суспільстві: він зважився поховати обломовщину й сказати їй похвальне надгробне слово. «Прощай, стара Обломовка, ти віджила своє століття»,- говорить він вустами Штольца, і говорить неправду. Вся Росія, що прочитала або прочитає Обломова, не погодиться із цим. Ні, Обломовка є наша пряма батьківщина, її власники — наші вихователі, її триста Захаров завжди готові до наших послуг. У кожному з нас сидить значна частина Обломова, і ще рано писати нам надгробне слово; немає за що говорити про нас із Ильею Іллічем наступні рядки:
У ньому було те, що дорожче всякого розуму: чесне, вірне серце! Це його природне золото: він непошкоджене проніс його крізь життя. Він падав від поштовхів, прохолоджувався, заснув нарешті, убитий, розчарований, втративши силу жити, але не втратив чесності й вірності. Ні однієї фальшивої ноти не видало його серце, не пристало до нього бруду. Не звабить його ніяка ошатна неправда, і ніщо не совлечет на фальшивий шлях; нехай хвилюється біля нього цілий океан дряни, зла; нехай увесь світ отруїться отрутою й піде навиворіт,- ніколи Обломів не поклониться ідолові неправди, у душі його завжди буде чисто, світло, чесно… Це кришталева, прозора душа: таких людей мало; це перлини в юрбі! Його серце не підкупиш нічим, на нього всюди й скрізь можна покластися
Поширюватися про цей пасаж ми не станемо; але кожний із читачів помітить, що в ньому укладена більша неправда. Одне в Обломове добре дійсно: те, що він не підсилювався надувати інших, а вуж так і був у натурі — лежебоком. Але, помилуйте, у чому ж на нього можна покластися? Хіба в тім, де нічого робити не потрібно? Отут він дійсно вирізниться так, як ніхто. Але нічого-те не робити й без нього можна. Він не поклониться ідолові зла! Так адже чому це? Тому, що йому лінь устати з дивана. А стягнете його, поставте на коліна перед цим ідолом: він не має сил буде встати. Не підкупиш його нічим. Так на що його підкуповувати-те? На те, щоб з місця зрушився? Ну, це дійсно важко. Бруд до нього не пристане! Так поки лежить один, так ще нічого; а як прийде Тарантьев, Затерний, Іван Матвеич — брр! яка огидна гидота починається біля Обломова. Його об’їдають, обпивають, згуртовують, беруть із його фальшивий вексель (від якого Штольц трохи безцеремонно, по російських звичаях, без суду й наслідку рятує його), розоряють його ім’ям мужиків, б’ють із його немилосердні гроші нізащо ні про що. Він все це терпить безмовно й тому, зрозуміло, не видає жодного фальшивого звуку
Ні, не можна так лестити живим, а ми ще живі, ми ще як і раніше Обломови. Обломовщина ніколи не залишала нас і не залишила навіть тепер — у цей час, коли 8 та ін. Хто з наших літераторів, публіцистів, людей утворених, суспільних діячів, хто не погодиться, що, мабуть, його-те саме й мав, у виді Гончарів, коли писав про Іллю Іллічі наступні рядки:
Йому доступні були насолоди високих помислів: він не далекий був загальних людських скорбей. Він гірко в глибині душі плакав в іншу пору над нещастями людства, випробовував безвісні, безіменні страждання, і тугу, і прагнення кудись удалину, туди, імовірно в той мир, куди захоплював його, бувало, Штольц. Солодкі слези потечуть по щоках його. Трапляється й те, що він здійсниться презирства до людського пороку, до неправди, до наклепу, до розлитого у світі злу, і розгориться бажанням указати людині на його виразки, і раптом загоряються в ньому думки, ходять і гуляють у голові, як хвилі в море, потім виростають у наміри, запалять всю кров у ньому,- засуваються мускули його, напружаться жили, наміри перетворюють у прагнення: він, спонукуваний нравственною силою, в одну мінуту швидко змінить дві-три пози, з очами, що блищать, підведеться до половини на постелі, простягне руку й натхненно озирається навкруги… От, от прагнення здійсниться, звернеться в подвиг… і тоді, господи! яких чудес, яких благих наслідків могли б очікувати від якого високого зусилля! але, дивишся, промайне ранок, день вуж хилиться до вечора, а з ним хиляться до спокою й стомлені сили Обломова: бури й хвилювання упокорюються в душі, голова протвережується від дум, кров повільніше пробирається по жилах. Обломів тихо, задумливо перевертається на спину й, спрямувавши сумний погляд у вікно до неба, зі смутком проводжає очами сонце, що чудово сідає за чийсь чотириповерховий будинок. І скільки, скільки разів він проводжав так сонячний захід!
Не чи правда, утворений і шляхетно мислячий читач,- адже отут вірне зображення ваших благих прагнень і вашої полезной діяльності? Різниця може бути тільки в тім, до якого моменту ви доходите у вашім розвитку. Ілля Ілліч доходив до того, що підводився з постелі, простягав руку й озирався навколо. Інші так далеко не заходять; у них тільки думки гуляють у голові, як хвилі в море (таких більша частина); в інших думки виростають у наміри, але не доходять до ступеня прагнень (таких менше); у третіх навіть прагнення є (цих вуж зовсім мало)…
Отже, дотримуючись напрямку теперішнього часу, коли вся література, по вираженню м. Бенедиктова, представляє
…нашої плоті истязанье,
Вериги в прозі й віршах9,-
Ми смиренно зізнаємося, що як ні утішно для нашого самолюбства похвали м. Гончарова Обломову, але ми не можемо визнати їх справедливими. Обломів менш дратує свіжого, молодого, діяльну людину, ніж Печорин і Рудин, але все-таки він противний у своїй незначності