Обломів є особа не зовсім нове в нашій літературі; але колись воно не виставлялося перед нами так просто й природно, як у романі Гончарова. Щоб не заходити занадто далеко за старих часів, скажемо, що родові риси обломовского типу ми знаходимо ще в Онєгіні, і потім кілька разів зустрічаємо їхнє повторення в кращих наших літературних творах. Справа в тому, що це корінний, народний наш тип, від якого не міг відскіпатися жоден з наших серйозних художників. Але із часом, у міру свідомого розвитку суспільства, тип цей змінював свої форми, ставав в інші відносини до життя, одержував нове значення. Помітити ці нові фази його існування, визначити сутність його нового змісту — це завжди становило величезне завдання, і талант, що вмів зробити це, завжди робив істотний крок уперед в історії нашої літератури. Такий крок зробив і Гончарів своїм «Обломовим». Подивимося на головні риси обломовского типу й потім спробуємо провести маленьку паралель між ним і деякими типами того ж роду, у різний час появлявшимися в нашій літературі
У чому полягають головні риси обломовского характеру? У доконаній інертності, що відбувається від його апатії до всього, що робиться на світі. Причина ж апатії полягає почасти в його зовнішнім положенні, почасти ж в образі його розумового й морального розвитку. По зовнішньому своєму положенню — він пан; «у нього є Захар і ще триста Захаров», по вираженню автора. Перевага свого положення Ілля Ілліч пояснює Захарові в такий спосіб:
Хіба я мечуся, хіба працюю? Мало їм, чи що? сухорлявий або жалюгідний на вид? Хіба бракує мені чого-небудь? Здається, подати, зробити їсти кому! Я жодного разу не натягнув собі панчоху на ноги, як живу, слава богові!
чиСтану я турбуватися? із чого мені?.. І кому я це говорив? Не ти чи з дитинства ходив за мною? Ти все це знаєш, бачив, що я вихований неясно, що я ні холоду, ні голоду ніколи не терпів, потреби не знав, хліба собі не заробляв і взагалі чорною справою не займався
И Обломів говорить доконану правду. Історія його виховання вся служить підтвердженням його слів. З малого років він звикає бути байбаком завдяки тому, що в нього й подати й зробити — є кому; отут уже навіть і проти волі нерідко він ледарює й сибаритствує. Ну, скажіть будь ласка, чого ж би ви хотіли від людини, що виросли от у яких умовах:
Захар,- як, бувало, нянька,- натягає йому панчохи, надягає черевики, а Ильюша, уже чотирнадцятилітній хлопчик, тільки й знає, що підставляє йому, лежачи, те ту, те іншу ногу; а ледве що здасться йому не так, то він піддасть Захарке ногою в ніс. Якщо незадоволений Захарка здумає поскаржитися, то одержить ще від старших стукалку. Потім Захарка чеше йому голову, натягає куртку, обережно просмикуючи руки Іллі Ілліча в рукави, щоб не занадто турбувати його, і нагадує Іллі Іллічу, що треба зробити те, інше: уставши поутру,- умитися й т. п.
чиЗахоче чого-небудь Ілля Ілліч, йому варто тільки мигнути — вуж троє-четверо слуг кидаються виконати його бажання; чи упустить він що-небудь, чи дістати йому потрібно річ, так не дістане, чи принести що, чи збігати за чим,- йому іноді, як жвавому хлопчикові, так і хочеться кинутися й переробити все самому, а отут раптом батько й мати так три тітки в п’ять голосів і закричать:
— Навіщо? Куди? А Васько, а Ванька, а Захарка на що? Агов! Васько, Ванька, Захарка! Чого ви дивитеся, роззяви? От я вас!
И не вдається ніяк Іллі Іллічу зробити що-небудь самому для себе. Після він знайшов, що воно й покойнее набагато, і вивчився сам покрикувати: «Агов, Васько, Ванька, подай те, дай інше! Не хочу того, хочу цього! Збігай, принеси!»
Часом ніжна дбайливість батьків і набридала йому. Чи побіжить він зі сходи або по дворі, раптом вслід йому лунає десять розпачливих голосів: «Ах, ах, підтримаєте, зупините! упаде, расшибется! Стій, стій!..» чи Задумає він вискочити взимку в покрову або відчинити кватирку,- знову лементи: «Ай, куди? як можна? Не бігай, не ходи, не відчиняй: уб’єшся, простудишся…» І Илюша із сумом залишався будинку, що плекається, як екзотична квітка в теплиці, і так само, як останній під склом, він ріс повільно й мляво. Шукаючі прояви сили зверталися усередину й никнули, в’янучи
Таке виховання зовсім не становить чого-небудь виняткового, дивного в нашім утвореному суспільстві. Не скрізь, звичайно, Захарка натягає панчохи барчонку й т.п. Але не потрібно забувати, що подібна пільга дається Захарке по особливій полегкості або внаслідок вищих педагогічних міркувань і зовсім не перебуває в гармонії із загальним ходом домашніх справ. Барчонок, мабуть, і сам одягнеться; але він знає, що це для нього начебто милої розваги, примхи, а по суті, він зовсім не зобов’язаний цього робити сам. Та й взагалі йому самому немає потреби що-небудь робити. Із чого йому битися? Комусь, чи що, подати й зробити для нього все, що йому потрібно?.. Тому він себе над роботою вбивати не стане, що б йому не тлумачили про необхідність і святість праці: він з малого років бачить у своєму будинку, що всі домашні роботи виконуються лакеями й служницями, а папенька й маменька тільки розпоряджаються так сваряться за дурне виконання. І от у нього вже готове перше поняття,- що сидіти сложа руки почетнее, ніж метушитися з работою… У цьому напрямку йде й весь подальший розвиток
Зрозуміло, яке дія виробляється таким положенням дитини на всі його моральне й розумове утворення. Внутрішні сили «никнуть і в’януть» по необхідності. Якщо хлопчик і катує їх іноді, то хіба в капризах і в зарозумілих вимогах виконання іншими його наказів. А відомо, як удоволені капризи розвивають безхарактерність і як зарозумілість несовместна з уменьем серйозно підтримувати своє достоїнство. Звикаючи висувати безглузді вимоги, хлопчик незабаром втрачає міру можливості й удобоисполнимости своїх бажань, втрачає всякого уменья міркувати засобу із цілями й тому стає в тупик при першій перешкоді, для відсторонення якого потрібно вжити власне зусилля. Коли він виростає, він робиться Обломовим, з більшою або меншою часткою його апатичності й безхарактерності, під більш-менш митецькою маскою, але завжди з однією незмінною якістю — відразою від серйозної й самобутньої діяльності
Багато допомагає отут і розумовий розвиток Обломових, теж, зрозуміло, що направляється їхнім зовнішнім положенням. Як у перший раз вони глянуть на життя навиворіт, так уже потім до кінця днів своїх і не можуть досягти розумного розуміння своїх відносин до миру й до людей. Їм потім і розтлумачать багато чого, вони й зрозуміють дещо, але з дитинства погляд, що викоренився, все-таки удержиться де-небудь у куточку й безупинно визирає звідти, заважаючи всім новим поняттям і не допускаючи їх укластися на дно душі… І робиться в голові якийсь хаос: інший раз людині й рішучість прийде зробити що-небудь, так не знає він, що йому почати, куди звернутися… І не мудро: нормальна людина завжди хоче тільки того, що може зробити; зате він негайно й робить усе, що захоче… А Обломів… він не звик робити що-небудь, отже не може гарненько визначити, що він може зробити й чого ні,- отже не може й серйозно, діяльно захотіти чого-небудь… Його бажання є тільки у формі: «А добре б, якби от це зробилося»; але як це може зробитися,- він не знає. Тому він любить помріяти й жахливо боїться того моменту, коли мріяння прийдуть у зіткнення з дійсністю. Отут він намагається звалити справу на кого-небудь іншого, а якщо немає нікого, то навмання…
Всі ці риси превосходно помічені й з незвичайною силою й істиною зосереджені в особі Іллі Ілліча Обломова. Не потрібно уявляти собі, щоб Ілля Ілліч належав до якої-небудь особливої породи, у якій би нерухомість становила істотну, корінну рису. Несправедливо було б думати, що він від природи позбавлений здатності довільного руху. Зовсім немає: від природи він — людина, як і все. У хлоп’яцтві йому хотілося побігати й пограти в сніжки з дітлахами, дістати самому те або інше, і в яр збігати, і в найближчі березняки пробратися через канал, тини і ями. Користуючись годиною загального в Обломовке пообіднього сну, він розминався, бувало: «…вибігав на галерею (куди не дозволялося ходити, тому що вона щохвилини готова була розвалитися), оббігав по скрипливих дошках навкруги, лазив на голубник, забирався в глухомань саду, слухав, як дзижчить жук, і далеко стежив очами його поле в повітрі».