Що таке обломовщина? — Частина 5

Не задаючи собі подібних питань, не роз’ясняючи своїх відносин до миру й до суспільства, Обломів, зрозуміло, не міг осмислити свого життя й тому тяготився й нудьгував від усього, що йому доводилося робити. Служив він — і не міг зрозуміти, навіщо це папери пишуться; не зрозумівши ж, нічого краще не знайшов, як вийти у відставку й нічого не писати. Учився він — і не знав, до чого може послужити йому наука; не довідавшись цього, він зважився скласти книги в кут і равнодушно дивитися, як їх покриває пил. Виїжджав він у суспільство — і не вмів собі пояснити, навіщо люди в гості ходять; не пояснивши, він кинув всі свої знайомства й став цілими днями лежати в себе на дивані. Сходився він з жінками, але подумав: однак чого ж від них очікувати й домагатися? подумавши ж, не вирішив питання й став уникати жінок… Всі йому знудило й обридло, і він лежав на боці, з повним свідомим презирством до «мурашиної роботи людей», що вбиваються й метушаться бог звістка через що…

Дійшовши до цієї крапки в поясненні характеру Обломова, ми знаходимо доречним звернутися до літературної паралелі, про яку згадали вище. Попередні міркування привели нас до того висновку, що Обломів не є істота, від природи зовсім позбавлене здатності довільного руху. Його лінь і апатія є створення виховання й навколишніх обставин. Головне тут не Обломів, а обломовщина. Він би, може бути, став навіть і працювати, якби знайшов справу по собі; але для цього, звичайно, йому треба було розвитися трохи під іншими умовами, ніж під якими він розвився. У сьогоденні ж своєму положенні він не міг ніде знайти собі справи по душі, тому що взагалі не розумів сенсу життя й не міг дійти до розумного погляду на свої відносини до інших. Тут-Те він і подає нам привід до порівняння з колишніми типами кращих наших письменників. Давно вже замічено, що всі герої замечательнейших росіян повістей і романів страждають тому, що не бачать мети в житті й не знаходять собі пристойної діяльності. Внаслідок того вони почувають нудьгу й відразу від усякої справи, у чому представляють разючу подібність із Обломовим. Справді,- розкрийте,, напр., «Онєгіна», «Героя нашого часу», «Хто винуватий?», «Рудина», або «Зайвої людини», або «Гамлета Щигровского повіту»,- у кожному з них ви знайдете риси, майже буквально подібні з рисами Обломова. Онєгін, як Обломів, залишає суспільство, потім, що його

Зради стомити встигли,

Друзі й дружба набридли

И от він зайнявся писаньем:

Відступник бурхливих насолод,

Онєгін будинку замкнувся,

Позіхаючи, за перо узявся,

Хотів писати, але праця завзятий

Йому був тошен; нічого

Не вийшло з пера його…

На цьому ж поприщі подвизался й Рудин, що любив читати вибраним «перші сторінки передбачуваних статей і творів своїх». Тентетников теж багато років займався «колосальним твором, що долженствовали обійняти всю Росію із всіх точок зору»; але й у нього «підприємство більше обмежувалося одним обмірковуванням: згризалося перо, були на папері малюнки, і потім все це відсувалося убік». Ілля Ілліч не відстав у цьому від своїх собратий: він теж писав і перекладав,- Сея навіть перекладав. «Де ж твої роботи, твої переклади?» — запитує його потім Штольц.- «Не знаю, Захар кудись справ; у куті, мабуть, лежать»,- відповідає Обломів. Виходить, що Ілля Ілліч навіть більше, може бути, зробив, чим інші, що приймалися за справу. с такою ж твердою рішучістю, як і він… А приймалися за цю справу майже всі братики обломовской сім’ї, незважаючи на різницю своїх положень і розумового розвитку. Печорин тільки дивився свисока на «постачальників повістей і авторів міщанських драм»; втім, і він писав свої записки. Що стосується Бельтова, те він, напевно, складав що-небудь, так ще, крім того, артистом був, ходив в Ермітаж і сидів за мольбертом, обмірковував більшу картину зустрічі Бирона, що їде із Сибіру, з Минихом, що їде в Сибір… Що із усього цього вийшло, відомо читачам… У всій сім’ї та ж обломовщина…

Відносно «присвоєння собі чужого розуму», тобто читання, Обломів теж не багато розходиться зі своїми братами. Ілля Ілліч читав теж дещо й читав не так, як покійний панотець його: «Давно, говорить, не читав книги»; » дай-до, почитаю книгу»,- та й візьме, яка під руку попадеться… Ні, віяння сучасного утворення торкнулося й Обломова: він уже читав на вибір, свідомо. «Почує про який-небудь чудовий добуток,- у нього з’явиться позив познайомитися з ним: він шукає, просить книги, і, якщо принесуть незабаром, він прийметься за неї, у нього почне формуватися ідея про предмет; ще крок, і він опанував би ним, а подивишся, він уже лежить, дивлячись апатично в стелю, а книга лежить поруч нього недочитанна, незрозуміла… Охолодження опановувало ним ще швидше, ніж захоплення: він уже ніколи не вертався до покинутої книги». Чи не т же саме було й з іншими? Онєгін, думаючи собі привласнити розум чужий, почав з того, що

Загоном книг уставив полицю

И прийнявся читати. Але користі не вийшло ніякого: читання незабаром йому набридло, і —

Як жінок, він залишив книги

И полку, з курною їхньою сім’єю,

Засмикнув жалобною тафтою

Тентетников теж так читав книги (благо, він звик їх завжди мати під рукою),- большею частию під час обіду: «із супом, із соусом, з печенею й навіть із тістечком»… Рудин теж зізнається Лежневу, що накупив він собі якихось агрономічних книг, але ні однієї до кінця не прочитав; зробився вчителем, так знайшов, що фактів знав обмаль і навіть на одному пам’ятнику XVI сторіччя був збитий учителем математики. І в нього, як в Обломова, приймалися легко тільки загальні ідеї, а «подробиці, кошториси й цифри» постійно залишалися встороне.

«Але адже це ще не життя,- це тільки готування до життя»,- думав Андреи Іванович Тентетников, що проходив, разом з Обломовим і всією цією компанією, тьму непотрібних наук і не вмів ні йоти з них застосувати до життя. «Теперішнє життя — це служба». І всі наші герої, крім Онєгіна й Печорина, служать, і для всіх їхня служба — непотрібне й не тягар, що має змісту; і всі вони закінчують шляхетною й ранньою відставкою. Бельтов чотирнадцять років і шість місяців не дослужив до пряжки, тому що, погарячившись спочатку, незабаром охолонув до канцелярських занять, став дратівливий і недбалий… Тентетников поговорив крупно з начальником, так притім же хотів принести користь державі, особисто зайнявшись пристроєм свого маєтку. Рудин посварився з директором гімназії, де був учителем. Обломову не сподобалося, що з начальником усі говорять «не своїм голосом, а якимось інш, тоненьким і бридким»;- він не захотів цим голосом пояснюватися з начальником по тім приводі, що «відправив потрібний папір замість Астрахані в Архангельськ», і подав у відставку… Скрізь усе та сама обломовщина…

У домашнім житті обломовци теж дуже схожі один на одного:

Прогулянки, чтенье, сон глибокий,

Лісова тінь, журчанье струменів,

Часом білявки черноокой

Младой і свіжий поцілунок,

Вузді слухняний кінь запопадливий,

Обід досить примхливий,

Пляшка світлого вина,

Уединенье, тиша,-

От життя Онєгіна свята…

Те ж саме, слово в слово, за винятком коня, рисується в Іллі Ілліча в ідеалі домашнього життя. Навіть поцілунок черноокой білявки не забутий в Обломова. «Одна із селянок,- мріє Ілля Ілліч,- із засмаглою шиєю, з відкритими ліктями, з робко опущеними, але лукавими очами, мало-мало, для виду тільки, обороняється від панського пещення, а сама щаслива… тс… дружина щоб не побачила, боже збережи!» (Обломів уявляє себе вже одруженим)… І якщо б Іллі Іллічу не лінь було виїхати з Петербурга в село, воно неодмінно привів би у виконання задушевну свою ідилію. Взагалі обломовци схильні до ідилічного, бездіяльного щастя, що «нічого від них не вимагає: «Насолоджуйся, мол, мною, та й годі…» Уже на що, здається, Печорин, а й той думає, що щастя-те, може бути, полягає в спокої й солодкому відпочинку. Він в одному місці своїх записок порівнює себе з людиною, томимим голодом, що «у знемозі засипає й бачить перед собою розкішні страви й шипучі вина; він пожирає із захватом повітряні дарунки уяви, і йому здається легше… але тільки прокинувся, мрія зникає, залишається подвоєний голод і розпач…» В іншому місці Печорин себе запитує: «Отчого я не хотів ступити на цей шлях, відкритий мені судьбою, де мене очікували тихі радості й спокій щиросердечне?» Він сам думає,- тому що «душа його зжилася з бурами: і жадає кипучої діяльності…» Але адже він вічно незадоволений своєю боротьбою, і сам же безупинно висловлює, що всі свої погані бешкетування затіває тому тільки, що нічого кращого не знаходить робити. А вуж коли не знаходить справи й внаслідок того нічого не робить і нічим не задовольняється, так це значить, що до неробства більше нахилений, чим до справи… Та ж обломовщина…