Що таке «обломовщина»? (по романі И. А. Гончарова «Обломов».) Обломов Гончаров И. А

Що таке «обломовщина»? (по романі И. А. Гончарова «Обломов».) Н. А. Добролюбов у своїй знаменитій статті «Що таке «обломовщина»?» писав про це явище як про «знамення часу». З його погляду, Обломов — це «живий, сучасний, росіянин тип, викарбуваний з нещадною строгістю й правильністю». Добролюбов розумів «обломовщину» соціально — як алегорію кріпосного права Що ж це за явище — «обломовщина»? Куди йдуть її коріння й чому вона так могутня?

Імовірно, вона зруйнувала долі багатьох людей, а може бути, вплинула на долю всього російського народу. Добролюбов розумів «обломовщину» як соціальне явище, якусь алегорію кріпосного права И. А. Гончаров простежує її страшний вплив на прикладі однієї людини — Іллі Ілліча Обломова. «У Гороховій вулиці, в одному з більших будинків… лежав ранком у постелі, на своїй квартирі, Ілля Ілліч Обломов», — такими словами починається роман і таким ми довідаємося головного героя.

Ми бачимо Обломова за самим його улюбленим і звичним заняттям — лежанням на дивані. Але адже коли ми знайомимося з Обломовим, він перебуває у віці тридцяти двох-тридцяти трьох років. Чи природно це, коли парубок цілими днями лежить на дивані й випробовує при цьому «почуття мирної радості»? Однак Обломов нічого не хоче знати про працю.

На його думку, для цього є інші люди, а він — пан. Лежачи на дивані й обмірковуючи плани перебудови своєї садиби, він уявляє собі вічне літо, вічні веселощі, смачну їжу й спокій «Хто ж я? Що я таке? Підіть запитаєте в Захара, і він скаже вам: «Пан!» Так, я пан і робити нічого не вмію!» — говорить Обломов. Він нехтує людей, що займаються працею, і пишається тим, що жодного разу ще не натягнув саму панчоху на ноги. Диван, халат і туфлі стають певними символами його життя.

Це — символи ліні й апатії. В Обломова немає бажання служити, та й просто виходити з будинку. Коло його спілкування чи звузився не до одного Захара. Суєта великого міста не для нього.

Адже він народився й виріс в Обломовке, де текло тихе, спокійне життя, «повна вдоволених бажань, розумних насолод». Таке життя й стала обломовским ідеалом Дитинству Илюши Обломова присвячена окрема глава роману, що називається «Сон Обломова». Коду її читаєш, стає ясно, що Іллю Обломова «перетворили в кисіль» насамперед ті умови, у яких він виховувався в дитинстві. Обломовка і є той ґрунт, на якій доросла й укоренилася «обломовщина». Це типовий приклад кріпосного маєтку, де джерелом існування є праця кріпаків Всі мешканці Обломовки відірвані від зовнішнього миру: «Інтереси їх були зосереджені на них самих, не перехрещувалися й не стикалися ні із чиїми». Всі сили обломовцев спрямовані на задоволення своїх потреб: «Турбота про їжу була перша й головна життєва турбота в Обломовке». Мати Илюши з ранку до вечора займалася «справою» — вибором блюд для сніданків, обідів і вечерь. Втім, не менш важливим «заняттям» в Обломовке вважався сон: «…

всепоглинаючий, нічим не победимий сон, щира подоба смерті». Відсталість — основа життя обломовцев. Вони невідступно дотримуються старих традицій і звичаїв, заповіданих їм предками. Їм необхідно, щоб всі дні їхнього життя походили один на іншій. Духовний мир обломовцев бідний і обмежений. Їх цікавлять тільки побутові проблеми, які за них вирішують кріпаки.

Обломовци ніколи не задаються питанням: «Навіщо дане життя?» Їхнє життя тече, «як покійна ріка», і все дихає «первісною лінню». Батьки намагалися вберегти Илюшу від праці як від тяжкого покарання — адже для цього існують «Захар так ще 300 Захаров». І що ж у результаті? Илюша Обломов, що від природи був живим і допитливим хлопчиком, привчився дивитися на все навколишніми очами обломовцев. Через панське виховання його «шукаючі прояви сили звернулися усередину й никнули, в’янучи».

Виховання, отримане Іллею Обломовим, обумовило його характер, його моральні поняття й відбилося на всій його долі: «Почалося з невміння надягати панчохи, а скінчилося — невмінням жити». Обломов нічого не зумів зробити корисного ні для суспільства, ні для себе. Єдине, що він міг, — це лежати на дивані, мріяти й журитися, що «казка не життя, а життя не казка». Обломову доставляли дискомфорт будь-які вторгнення в його мирне існування. Такою тривожною силою став Андрій Штольц, що намагався відродити Обломова до життя.

Він всіма силами намагався вберегти свого друга від неминучої загибелі. І на якусь мить Обломова захопила перспектива відновлення: «Іти вперед — це значить раптом скинути широкий халат не тільки із плечей, але й з душі, з розуму, разом з пилом і павутиною зі стін змести павутину з око й прозріти». Але острах життя виявилася сильніше. Не допомогла Обломову й зустріч із Ольгою Іллінською. Спочатку любов захопила його, і він став мріяти про щастя. Він навіть начебто помолодів. Ольга, так само як і Штольц, намагалася розбудити Обломова до діяльного життя, зробити його корисним для суспільства. Але їй не вдалося цього домогтися. «Обломовщина» перемогла почуття любові.

Обломов злякався нових хвилювань і тривог, зміни звичного образа життя Після розриву з Ольгою Обломова знову потягнуло до колишнього, спокійного й ледачої, життя. І він знайшов для себе останній притулок — будинок Гафії Матвіївни Пшенициной, що створила для нього приблизно ті ж умови, що були колись в Обломовке. Таким чином, усе повернулося на круги свої. З Обломовки почалося життя Іллі Ілліча, Обломовкой і закінчилася. Колись Ольга запитала Обломова: «Отчого загинуло всі? Хто прокляв тебе, Ілля? Що загубило тебе? Немає ім’я цьому злу…

» — «Є, — сказав він ледве чутно… — «Обломовщина»!» Так, зрештою, сам Обломов знайшов слово для позначення того зла, що погубило все його життя.