Що я приймаю й із чим я спорю в добутках М. Горького Недавно, що відбулася екскурсія, у музей-квартиру М. Горького залишила суперечливі враження: розкішний особняк у стилі модерн (реквізований у мільйонера, купця-мецената Рябушинского) — для пролетарського письменника, рідка колекція мініатюрних фігурок з кістки й нефриту. Строгі шафи із книгами до самої стелі, дорогі картини, фотографії сина, онученя, друзів і знайомих… Відомо, що Горький не любив цей будинок, почував себе в ньому, як у золотій клітці. Побивавший у його в 1925 році Р. Ролан записав у щоденнику: , «Він дуже самотній, хоча ніколи не буває один», «у його душі відбувається жорстока боротьба, про яку ніхто нічого не знає». І вуж зовсім красномовний висновок — «У старого ведмедя на губі кільце». Екскурсовод розповів, що Горький не міг зустрічатися, з ким йому хочеться, під видом турботи про його здоров’я відвідувачів ретельно фільтрували. У музеї я довідався різні версії загибелі сина й смерті самого М.
Горького. Секретар Горького, виявляється, був агентом ГПУ… Все це вимагає осмислення й переоцінки того, що знав раніше про Горький. А що знав? Те, що в підручнику, особливо інтересу не викликало. Із прочитаного запам’яталося лише щось із ранньої творчості… Першого ж рядка молодого Горького були закликом до геройства, а не до ідилічного міщанського спокою.
Романтичні пісні, «Баба Изергиль» — все це, на мій погляд, справжнє мистецтво: прекрасний, «квітчастий» мова, казкова метафоричность, яскравість, необичайность героїв, піднесені мрії й почуття, чудовий пейзажний живопис Коли Горький приніс Короленко оповідання «Баба Изергиль», той сказала: «Дивна якась річ. Це — романтизм, а він давно помер. Дуже сумніваюся, що цей Лазар гідний воскресіння. Мені здається, ви співаєте не своїм голосом. Реаліст ви, а не романтик, реаліст!» Але після оповідання «Челкаш» Короленко змушений був визнати в молодому авторі й реаліста, і романтика Гіркий сам чудово тонко визначив причину подвійності своєї ранньої творчості.
Він так і говорить, що тиск «томливо бідного життя» примушувало його прикрасити вбогість існування казковими вимислами, тоді як багатство живих вражень буття знаходило вираження в оповіданнях реалістичного характеру Ранні реалістичні оповідання перегукуються з тим, що описано в автобіографічній трилогії («Дитинство», «У людях», «Мої університети»). «Свинцеві мерзенності російського життя» — і в той же час «здорове, яскраве, творче», що є в російському народі. Все це написано в традиціях російської класики XIX століття й близько мені Драматургія Горького, по-моєму, те саме що чеховської, але більше загострена соціально. «Дачники», «Діти сонця», «Васса Железнова», побачені по телевізорі, досить цікаві. «На дні» — п’єса, що змушує сперечатися, міркувати про правду й неправду, про сенс людського існування, про жаль, про відповідальність за свою особисту долю. Афористичность мови залучає, багато чого запам’ятовується надовго. Вражає майстерність мовних характеристик: нічліжники — живі людські типи. Спірним представляється Сатин як антипод Луки.
Він набагато менш переконливий, чим Лука, до того ж сам визнає його правоту («молодець старий»). Найбільше сперечатися хочеться з романом «Мати». Багато сторінок написані з великою художньою виразністю (опис життя робочої слобідки, історія життя й смерті слюсаря Михайла Власова, цікавий Андрій Знахідка, хвилюють переживання Ниловни, її загадковий сон і ін.), але в цілому читати досить нудно, а вуж ідея насильно ощасливити все людство, виправдання революційного терору (чого коштує Микола Вагарів, готовий «забризкати кров’ю небеса» в ім’я ідеї) — абсолютно неприйнятні для мене. Здається, що «своєчасність» цієї книги в минулому й сухий, схематичний, холодний Павло нікого вже захопити не зможе. А от материнська велика любов Ниловни, що, як біблійна Марія, приносить свого сина в жертву людям, не може не залучитися Післяжовтнева творчість Горького мало знайомо мені. Вивчене оглядово «Справа Артамонових», «Життя Клима Самгина», останній роман, судячи з телевізійної версії, грандіозне й, можливо, найважливіше й талановите із усього, що написано Горьким.
Обов’язково треба прочитати, якщо подужаю Незважаючи на те що не все приймаю в Горькому, я думаю, не праві ті, хто заявляє про те, що потрібно відкинути його через непотрібність. Мені цікава особистість Горького, оскільки він один з тих, хто «зробив себе сам». Як це ні банально звучить, у різний час Горький був різним (це доводять його «Несвоєчасні думки»), і, отже, справедливо буде сказати, що ніякий епізод з життя письменника не може характеризувати його повністю, що він лише ланка в ланцюзі складної, але виконаної глибокого змісту долі.