Що є істина? (по сторінках роману М. А. Булгакова «Майстер і Маргарита») З найдавніших часів людин замислюється над тим, що ж таке істина, та і є чи вона взагалі? Навіщо людині дані життя й у чому її зміст? Це вічні питання філософії. Деякі люди вважають, що істина — у знанні, інші — у вірі. Є ті, хто затверджує, що істина — у почуттях людей. І кожний з них буде по-своєму прав. Немає чіткого визначення, що таке істина Кожна людина по-своєму трансформує це досить абстрактне поняття Завжди, за всіх часів люди шукали істину в складних і піднесених речах. На цьому тлі особливо вражає простота, з якого це поняття розкривається в Булгакова.
Бесіда Иешуа з Понтієм Пілатом дає дуже просту відповідь на таке складне питання. На питання прокуратора «Що таке істина?» Иешуа говорить: «Істина насамперед у тім, що в тебе болить голова, і болить так сильно, що ти легкодухо помишляешь про смерть. …Ти не можеш навіть і думати про що-небудь і мрієш тільки про те, щоб прийшов твій собака, єдине, очевидно, істота, до якого ти прив’язаний». От вона, істина Иешуа не шукає її у високих словах і почуттях, а бачить її в прості й, на перший погляд, повсякденних речах. Для нього просто необхідно жити щирим життям, це єдино можливе для нього стан Створюючи цей образ, Булгаков показав, що й добро, і милосердя, і любов до людей є наслідком щирого життя, наслідком чесності з іншими й із самим собою У сцені розмови Иешуа з Понтієм Пілатом відбувається зіткнення двох істин: позачасової, вічної істини Иешуа й «ершалаимской» істини Пілата Прокуратор намагається підштовхнути арештанта до неправди, не розуміючи його переконань: «Відповідай! Говорив?.. Або… не…
говорив?». Лише на мить він, здавалося б, осягає вічну істину Иешуа, але виганяє неї, як бачення. Пиляють не приймає неї, а тому й не проявляє милосердя до свого бранця Помилкове життя, не приемлющая істину, «у всій вроді» представлені жителями Москви. Вони брешуть, ніколи не виявляють свої щирі почуття. Тільки два чоловіки у всьому місті не бояться протиставити загальній брехні навколишню свою власну чесність — Маргарита й Іван Бездомний. Останній зумів не тільки визнати жахливими власні вірші, але й відмовитися, назавжди відмовитися від їхнього написання.
Обоє ці героя, однак, не витримують «бою» з помилковим життям. В епілозі Іван Бездомний уже «знає, що в молодості він став жертвою злочинних гіпнотизерів, лікувався після цього й вилікувався». Однак істина не залишає його зовсім, як хустка до Фриде, вона постійно вертається до нього. І Маргарита також зазнає поразки в місті, а істину разом з Майстром знаходить уже ввечности. У романі «Майстер і Маргарита» зображені щире життя й життя помилкова. Як у свій час Толстої, Булгаков протиставляє один одному ці два життя. В епілозі він показує життя міста, що як би замикається в коло. Місто втратило все духовне й талановите, збігле з нього разом з Майстром.
Втратив все прекрасне й вічно любляче, збігле разом з Маргаритою. Він втратив все щире, що було. Нарешті, з нього пішов далі Воланд зі своєї звитої, що, як це ні дивно, також є героєм щирого життя, адже саме він викриває неправду й удавання жителів Москви. Що ж у результаті залишається в місті? Люди, що живуть повсякденної, позбавленої яких-небудь почуттів, неістинною життям. Людишки, приречені на спілкування тільки з матеріальною стороною життя… Все життя людин прагне до поставленої мети, шукає свою власну істину, свій сенс життя. І від того, як він проживає своє життя, залежить те, що він знайде після смерті.
Це теж істина, що Булгаков розкриває на прикладі всіх героїв «Майстри й Маргарити». Згадаємо, що говорить на балі Воланд: «Ви завжди були гарячим проповідником тої теорії, що по відрізанні голови життя в людині припиняється, вона перетворюється в золу й іде в небуття. …Ваша теорія й солідна, і дотепна. Втім, адже всі теорії коштують одна інший.
Є серед них і така, відповідно до якої кожному буде дано по його вірі. Так збудеться ж це!».