Шлях Григорія Мелехова до ідеалу істиною життя — це трагічно шлях знаходження помилок і втрат який був пройдений всім російським народом в 20 столітті На початку оповідання молодий Григорій — теперішній козак, блискучий наїзник, мисливець, рибалка й старанний сільський трудівник — цілком щасливий і безтурботний. Він бунтар по натурі, не терпить насильства над собою. І от його майже насильно женять. Григорій з Наталею живуть зовні мирно, але це тільки зовні. Він тяготиться нелюбимою дружиною, вона почуває це й мовчачи страждає. Але довго так тривати не могло. Бунт, що назрів у душі Григорія від дня весілля, вирвався назовні. Шолохов наділяє Григорія чуйною душею. Вона розкривається в історії його відносин із двома жінками Ксенією й Наталею. Його любов до Ксенії, повна драматичних моментів, потрясає своєю силою й глибиною Вчасно початку Першої світової війни ми бачимо вже іншого Григорія.
Це вже не той безтурботний юнак. « І той і не той»,- думає Ксенія в ніч перед відходом Григорія в армію. Уже інша людина пригноблений тяжкими думами, їде в солдатському вагоні. Традиційна козача прихильність військовому боргу виручає його в перших випробуваннях на полях кривавих боїв в 1914 році. Від братів по зброї його відрізняє чутливість до всього прояву жорстокості, до будь-якого насильства над слабкими й беззахисними… Війна змусила Григорія по новому глянути на життя: у госпіталі де він перебуває після поранення, під впливом революційної пропаганди в нього проявляються сумніви у відданості паную, батьківщині й військовому боргу. У громадянську війну Мелехов спочатку на стороні червоних, але вбивство ними беззбройних полонених відштовхує його, і, коли більшовики приходять на його улюблений Дон, творячи грабежі й насильство, він бореться з ними з холодною люттю. І знову пошуки Григорієм істини не знаходять відповіді. Вони перетворюються в найбільшу драму людини, що зовсім потерялись у вирі подій.
«Всі вони однакові,- говорить він друзям, що відмінюється на сторону більшовиків, дитинства,- Всі вони ярмо на особі козацтва!» Але в середовищі білого офіцерства Григорій почуває себе чужим. Зрештою він вступає в кінноти Будьонного й героїчно воює з поляками, бажаючи очиститься цим від своєї війни перед більшовиками. Але для Григорія немає порятунку в радянській дійсності, де навіть нейтралітет уважається злочином. З гірким глузуванням говорить він колишньому вістовому, що він заздрить Кошовому й білогвардійцеві Листницкому: «Їм із самого початку було ясно, а мені досі все неясне. У них, в обох свої, прямі дороги, свої кінці, а я з 1917 року ходжу по вилюжкам, як п’яний гойдаюся…
» Під погрозою арешту, а, отже, і неминучого розстрілу, Григорій разом із Ксенією біжить із рідного хутора в надії пробратися на Кубань і почати нове життя. Але щастя їх недовго. У дорозі їх застигає кінна застава, і вони мчаться в ночі, переслідувані кулями, що летять їм навздогін. Григорій ховає свою Ксенію. «Тепер нема чого йому було квапитися. Усе було кінчено…» Говорячи про моральний вибір Григорія в житті, не можна однозначно сказати, чи завжди його вибір був дійсно єдино вірним і правильним. Але він майже завжди керувався своїми власними принципами й переконаннями, намагався знайти кращу дорогу в житті, і це його прагнення не було простим бажанням «жити краще всіх». Воно зачіпало інтереси не тільки його самого, але й багатьох близьких йому людей.
Незважаючи на марні устремління в житті, Григорій був щасливий, хоч і дуже не довго. Але й цих недовгих мінут щастя було досить. Вони не пропали зрячи, як не зрячи прожив своє життя й Григорій Мелехов.