Сила любові (есе) Ні, я не дорожу заколотним наслажденьем, Захватом почуттєвим, шаленістю, исступленьем… А. Пушкін Любов в усі століття була головною руховою енергетичною силою людства на шляху до гармонії життя. Створено безліч творів мистецтва, присвячених любові. Це, здавалося б, дуже інтимне почуття, впливало навіть на хід історії Любов як почуття й феномен досліджували поети й учені. Їй довіряли свою долю великі полководці й самодержці. Тому існує безліч теоретичних визначень любові. Якщо покопатися в словниках, то можна знайти її десь між «місяцем» і «жовтцем». У всякому разі, ці символи пояснять, чому твору мистецтва про любов пестрят «місячним світлом» і «квітами». Я дійшов висновку, що на всі питання, пов’язані з любов’ю, найбільше підходять негативні відповіді, ніж позитивні.
Дійсно, у житті часто так буває: чоловік закохується в жінку за красу, а потім бачить, що його кохана думає тільки про свою зовнішність. Жінка виходить заміж за чоловіка через його розум, а потім все життя почуває себе дурній перед ним. Інша виходить заміж заради грошей, а потім починає випробовувати відразу до чоловіка, тому що він думає тільки про справи. Сполучник на сексуальному ґрунті загрожує борошнами ревнощів у майбутньому, тому що партнери припускають, що об’єкт їхньої насолоди так само може залучати й інших Що ж таке любов і в чому її сила? Я вважаю, що любов насамперед бажання бути з конкретною людиною більше, ніж з будь-якими іншими. Любляча людина повинен допомогти іншій людині відчути себе самим собою.
Недарма ж з коханою людиною завжди почуваєш себе легко, вільно, з’являється бажання зробити який-небудь піднесений учинок. Але, звичайно, тут потрібна взаємність. Якщо почуття однобічні, то задоволення вони не приносять, хоча література повна прикладів піднесеної однобічної любові. Я не спорю, така любов теж облагороджує людину, але в порівнянні з тим, що могло бути у випадку гармонії, вона однаково програється Особливо я хочу виділити романтичне почуття закоханості, у якому, на мій погляд, існують два різних полюси: один позитивний, а інший негативний.
До позитивного я відношу прагнення принести іншій людині радість, зробити для нього шляхетний учинок, дати йому те, про що він безуспішно мріяв, присвятити талановитий твір мистецтва. До негативного полюса любовної романтики я відношу різні палкі й нездійсненні обіцянки. Наприклад, вічно любити однієї людини, умерти в один день та інше. Мені здається, у любові треба більше думати про сьогоднішній день, а не про вічність і передбачуване показне завершення. Відомо, що любов між людьми триває рівно стільки часу, скільки вони вносять свій внесок у ці відносини. На жаль, ця умова виконати не так легко. Романтика може бути використана й проти того, від кого вона виходить. Часто один закоханий жадає від іншого для підтвердження своїх почуттів якого-небудь безглуздого вчинку або зовсім нездійсненного. Наприклад, у моєму дитинстві одна дівчинка жадала від хлопчиська, щоб він довів свою відданість їй стрибком із другого поверху.
Той стрибнув і зламав собі ногу. У дорослому житті іноді існують між деякими людьми приблизно такі ж відносини Але я зовсім не проти гарної романтики. Без її душа не здатна на політ. В основі всіх ідей лежить романтика. Вона, як магніт, притягає до нашої душі все прекрасне в навколишньому нас світі.
Треба бути вдячним тим, хто її в нас збуджує. Говорять, що цар Соломон любив тисячу разів. Але ж він був відомий як один з мудрейших чоловіків свого часу. Виходить, романтичний людина — це завжди мудрий людин На землі немає людини, який би не хотів бути улюбленим.
Напевно, ще більше людей переконані, що їх люблять не так сильно, як вони цього заслуговують. Мені здається, що останні в дитинстві знали мало любові й тепер шукають її вдругих. Отже, сила любові — у гармонії, у мудрості й у почутті міри. Прийнято вважати, і, я думаю, справедливо, що самою гармонійною особистістю в Росії був поет Олександр Сергійович Пушкін. Його вірш «Ні, я не дорожу…», мені здається, вичерпно відповідає на запитання про любов. Спочатку ліричний герой захоплюється «стенаньем, лементами вакханки молодий», переживаючи закоханість, а не любов. Коли проходить «мить останніх здригань», герой розуміє, що він не вдоволений.
Він починає згадувати іншу жінку й порівнювати неї з вакханкою. Захват, що викликала в ньому вакханка, поступається місцем болісному почуттю любові до далекої лагідній і смиренної улюбленій. Вона — повна протилежність вакханці: соромлива, набожна, сдержанна в почуттях, але «і пожвавлюєшся потім всі боле, боле — і ділиш нарешті мій пломінь поневоле!». У цій класичній формулі любові є всі необхідні для довгої щасливої любові морального початку На закінчення хочу сказати, що, поки буде існувати людство, тема любові завжди буде відкритої, однак навіть письменники-фантасти не можуть запропонувати що-небудь принципово нове в любовних відносинах.