Твір по літературі: Символіка в поемі А. Блоку «Дванадцять» По визначенню, символ — це один зі способів схованого порівняння. На відміну від інших подібних літературних прийомів — метафор, гіпербол і інших, символи багатозначна, тобто кожна людина сприймає їх так, як йому це подобається, і так, як він їх особисто розуміє. Точно так само й у художньому тексті символи з’являються не стільки завдяки свідомому розрахунку автора на те, що читач побачить у них щось конкретне, скільки із причин підсвідомим, найчастіше вони пов’язані з досить абстрактними асоціаціями письменника стосовно різних слів, предметам і діям. Якоюсь мірою символи можуть послужити при розкритті авторської позиції, але через неоднозначність їхнього сприйняття ніяких точних висновків, як правило, зробити нельзя. Поема Олександра Блоку «Дванадцять» досить багата символікою, що взагалі характерно для лірики срібного століття, і далі ми спробуємо зібрати ці символи в якусь єдину систему Ритм першого розділу «Дванадцяти» витриманий у стилі народному, котрим звичайно супроводжувалися виступи маленьких лялькових театрів — вертепів або різні скоморошьи подання. Такий прийом відразу дає відчуття нереальності. Відразу доданий такий елемент, як величезне полотно, досить схожий на екран кінотеатру. Цей підхід, у сполученні з постійними контрастами «чорне — біле», створює враження, що ми дивимося якийсь фільм або виступ того ж самого вертепу, і це враження не зникає до самого кінця поеми. Пейзаж знов-таки графичен: білий сніг — чорне небо — вітер — вогні. Ці легко представимие деталі аж ніяк не надають реальності картинам, зате легко асоціюються з кадрами з фільму «Термінатор», що, у свою чергу, сюжетно пов’язаний з Апокаліпсисом.
Чорне небо, сніг і вогонь — цілком підходящі символи для землі, над якою навис гнів Божий Для продовження теми Страшного суду можна взяти головну пісню ісландської «Старшої едди» — «Прорікання Вельви». Відповідно до скандинавської міфології, кінцю світу передує трирічна зима, називана «Фимбульветр», що починається з того, що вовк поїдає сонце. Під час цієї зими відбуваються братовбивчі війни, так про неї й говориться — «…час вовків і тролів — великий блуд». На це прямо вказують деякі деталі «Дванадцяти» — усе той же чорно-білий пейзаж, схід повій, навіть вовк є, — правда, у вигляді облізлого пса! По «едде», після цієї зими відбудеться Остання Битва, коли «гарні» божества — аси й герої вийдуть проти негарних тролів, велетнів, вовка, Феприза й змії Мидгард — «світової змії». Згадаємо епізод з останньої глави, коли «дванадцять» загрожують саме багнетом псові, тобто вовкові, і сніжним заметам, у яких, як відомо, справляють весілля відьми, тролі й інша погань.
Однак роль «дванадцяти» у цій системі чітко не визначена — чи те це «гарні» аси, чи те криваві тролі, пожирателі трупів, разжигатели світової пекельної пожежі, разом з якими — вовк Дванадцять — ключове число поеми, і безліч асоціацій можна зв’язати саме з ним. Насамперед це дванадцята година — північ, дванадцять місяців — кінець року. Виходить якесь «прикордонне» число, тому що кінець старого дня (або року), а також початок нового — це завжди подолання якогось рубежу, шажок у невідоме майбутнє. В А. Блоку таким рубежем стало падіння старого миру. Неясно, що спереду. Напевно, «світова пожежа» незабаром перекинеться на все суще. Але це вселяє й деяку надію, адже загибель старого миру обіцяє народження чогось нового. Так у християнстві, де вибрані знайдуть рай, так у скандинавів, де під час Останньої Битви звалиться світовий ясен Иидрасиль, обрушаться й небеса, і пекло (до речі, створені із трупа якогось велетня).
Але врятуються деякі аси, і чоловік з жінкою, які Будуть харчуватися Росою по ранках И людей породять Інша числова асоціація — це дванадцять апостолів. На це побічно вказують і імена двох з них — Андрюхи й Петрухи. Згадаємо й історію апостола Петра, тричі отрекшегося від Христа за одну ніч. Але в А. Блоку навпаки: Петруха за одну ніч тричі вертається до віри й тричі знову відступає. До того ж він — убивця своєї колишньої коханої Замотав хустку на шиї — Не оправитися ніяк. Хустка, як петля, на шиї, і Петро перетворюється в Іуду. А роль зрадника Іуди грає Ванька (Іоанн). И йдуть без ім’я святого Всі дванадцять — удалину.
До всього готові, Нічого не жаль… Їх винтовочки сталеві На незримого ворога… А трохи раніше: «ех, ех, без хреста!» Виходять якісь антиапостоли — із гвинтівками замість хреста, кримінальники, грабіжники, убивці, готові стріляти хоч у замет, хоч у буржуя, хоч у собаку, хоч у всю Святу Русь, хоч у самого Ісус Христа. І раптом А.
Блок зненацька руйнує концепцію антиапостолів — тим, що очолює їхній хід, щоправда, невидимо для них, Ісус Христос із кривавим прапором! Ще одна важлива деталь пов’язана із цими «дванадцятьома»: «На спину б треба бубновий туз!» Тут можна підібрати різні пояснення. По-перше, «дванадцять» — це каторжники, а туз — знак відмінності від мирних громадян. По-друге, це барвисто вбраний язичеський хід, святочние колядки, наприклад.
По-третє — хресний хід, тоді й Ісус Христос на місці. Далі, «туз» по-англійському «асі», і знову пригадуються скандинавські аси, яких, до речі, було теж дванадцять. А може бути, це просто революційний патруль і червоні тузи — знов-таки для відмінності Складна система символіки Олександра Блоку не дає можливості сказати, хто такі ці «дванадцять». Але це не настільки й важливо.
Завдяки символіці поема вийшла досить ємної. Тут і історія гріха з наступною розплатою, і вбивства з каяттям і забуттям, але сама головне — це ідея загибелі й наруги старого миру. Чи був він гарний або поганий, уже не має значення. Падіння свершилось, і можна тільки сподіватися, що спереду буде щось краще