И отут звідкись зверху й збоку, зм’якшене стелями й килимами, донісся хоровий спів. Зина повідомляє, що це почалися загальні збори. «Ну, тепер, стало бути, пішло, пропав Калабуховский будинок, — горестно викликнув Пилип Пилипович. — Прийде їхати… Усе буде як по маслу. Спочатку щовечора спів, потім у вбиральнях змерзнуть труби, потім лопне казан у паровому опаленні й так далі». Борменталь заперечує — вуж занадто сильно вбивається професор. Вони тепер різко змінилися. Але професор знає, що говорить. Він робить висновки з фактів. От один такий факт: з 1903 і до 1917 року не було ні одного випадку, щоб з парадного при загальних незамкнених дверях пропала хоча б одна пара калош. У березні 17-го одного чудового дня пропали всі калоші. Що вуж говорити про парове опалення. Але чому, коли почалася вся ця історія, всі стали ходити в брудних калошах і валянках по мармуровим сходам? Чому забрали килим з парадних сходів? Хіба так сказано в Карла Маркса? Борменталь заперечує, що в пролетаріату й калош-те немає. Як же ні, а ті, які зникли навесні 1917 року? «Це зробили от ці самі співуни. Так-З! Але хоч би вони їх знімали на сходах! (Пилип Пилипович почав багровіти.) На якого чорта забрали квіти із площадок? Чому електрика, що, дай Боже пам’яті, гаснуло протягом двадцяти років два рази, у теперішній час акуратно гасне раз на місяць?» По переконанню Борменталя, причина в розрусі. «Ні, — зовсім упевнено заперечує Пилип Пилипович, — немає… Це міраж, дим, фікція, — Пилип Пилипович широко розчепірив короткі пальці… — Що таке ця ваша розруха? Так її зовсім не існує. Що ви маєте на увазі під цим словом? Це от що: якщо я, замість того щоб оперувати щовечора, почну в себе у квартирі співати хором, у мене настане розруха. Якщо я, входячи у вбиральню, почну, вибачте на слові, мочитися повз унітаз і т же саме будуть робити Зина й Дар’я Петрівна, у вбиральні почнеться розруха. Отже, розруха не в клозетах, а в головах… Виходить, коли ці баритони кричать: «Бий розруху!»… це означає, що кожний з них повинен лупити себе по потилиці. І от коли він… займеться чищенням сараїв — прямою своєю справою — розруха зникне сама собою… Я вам скажу, доктор, що ніщо не зміниться на краще в нашім будинку, та й у всякому іншому будинку, доти, поки не втихомирять цих співаків!.. І ніякої цієї контрреволюції в моїх словах немає. У них здоровий глузд і життєва досвідченість». Професор збирається їхати в оперу. «Відмінно, — говорить Борменталь, — а ми поки цього вуличного неврастеніка понаблюдаем. Шлях бік у нього заживе». Пес вдячний — про нього піклуються. А раптом все це сон, і він прокинеться в підворітті? Але нічого подібного не відбувається. Зовсім ясно: пес витягся самий головний собачий квиток. «Я — красень, — міркує він, дивлячись у трюмо у вітальні на кошлатого кавового пса із задоволеною мордою. — Дуже можливо, що бабуся моя згрішила з водолазом…»
Протягом тижня пес зжер стільки ж, скільки в півтора останніх голодних місяця на вулиці, не говорячи вуж про якість. Пилипа Пилиповича він уважав божеством. Псові надягли на шию широкий блискучий нашийник, і Зина повела його гуляти на ланцюзі по Обухову провулку. Дворняги дивилися на нього зі скаженою заздрістю
Але настав день, коли Кульки ще з ранку кольнуло дурне передчуття. По телефоні з’ясувалося, що хтось там умер, і тому щось відбудеться. Кульки закрили у ванною. Звідти Зина повела його в оглядову. Він пручався. Ока у всіх минулого насторожені, фальшиві. Борменталь, не зводячи із пса насторожених поганих очей, висунув через спину праву руку й швидко тикнув псові в ніс кому вологої вати. «Лиходій… — мигнуло в голові в пса. — За що?» Це була остання думка
Далі випливають запису із щоденника доктора Борменталя.
23 грудня. …Зроблена перша в Європі операція по проф. Преображенському, під хлороформенним наркозом вилучені яєчники Кульки й замість них пересаджені чоловічі яєчники із придатками й насінними канатиками, узяті від скончались за 4 години 4 мінути до операції чоловіка 28 років… Безпосередньо слідом за цим вилучений після трепанації черепної кришки придаток мозку — гіпофіз і замінений людським від вищевказаного чоловіка
29 грудня. Раптово виявлене випадання вовни на чолі й на боках тулуба. Гавкіт по фарбуванню віддалено нагадує стогін
1 січня. Чітко гавкає «Абир»; в 3 години дня засміявся… Професор розшифрував слово « Абир-Валг», воно означає «Главриба»…
2 січня. Устав з постелі й упевнено тримався півгодини на задніх лабетах. У моєму й Зини присутності пес (якщо псом, звичайно, можна назвати) вилаяв проф. Преображенський по матюкай
6 січня. Сьогодні після того, як’ у нього відвалився хвіст, вимовив чітко слово «пивна». Ятеряюсь.
* * *
Професор змушений припинити прийом, тому що з оглядової з раннього ранку чується вульгарна лайка й слова «ще парочку». Істота вимовляє всіх лайок, які тільки існують у російській мові. По місту пішли слухи. Під вікнами збирається юрба. Газети пишуть самі немислимі речі
8 січня. Пізнім вечором поставили діагноз, зміна гіпофіза дає не омолодження, а повне олюднення
Істота непохитно тримається на ногах і робить враження маленького й погано складеного чоловіка. Лається безперервно. Якщо наказують припинити, не слухається
9 січня. Розширення лексики. Вираження типу «Негідник», «Злазь із підніжки», «Я тобі покаджу»…
10 січня. Повторне систематичне навчання відвідування вбиральні. Прислуга зовсім подавлена
11 січня. Зовсім примирився зі штанями. Вимовив довгу веселу фраз: «Дай папиросочку — у тебе штани в полосочку».
Подія: виявляється, вона розуміє. Коли професор наказав йому: «Не кидай недоїдки на підлогу», — зненацька відповів: «Отлезь, гнида».
Підтримує розмова. Скальпель хірурга створив нову людську одиницю. Проф. Преображенський — творець. (Ляпка.)
* * *
Що діється в Москві — розуму незбагненно. Говорять, що більшовики викликали светопреставление. Домком зловтішається. Професор сидить над історією людини, від якого ми взяли гіпофіз
(У зошитах вкладний аркуш.)
Клим Григорович Чугункин, двадцять п’ять років, холост. Безпартійний, співчуваючий. Судився три рази й виправданий: у перший раз завдяки недоліку доказів, другий раз походження врятувало, втретє — умовно каторга на п’ятнадцять років. Крадіжки. Професія — гра на балалайці по трактирах
Маленького росту, погано складний. Печінка розширена (алкоголь). Причина смерті — удар ножем у серце впивной.
* * *
Борменталь поки що не розуміє: хіба не однаково, чий був гіпофіз? Професор це вже зрозумів
Зимовий вечір. Кінець січня… На притолоке у дверей у приймальню — білий аркуш паперу, на якому рукою Пилипа Пилиповича написано: «Насіннячка є у квартирі забороняю. Ф. Преображенський». І синім олівцем великими буквами рукою Борменталя: «Гра на музичних інструментах від п’яти годин дня до семи годин ранку забороняється». Рукою Зини повідомляється, що він пішов начебто б зі Швондером.
За стіною безупинно тренькает балалайка, змішуючись у голові Пилипа Пилиповича зі словами газети, що він читає, схилившись над столом, про те, що в Преображенського незаконнонароджений син
Професор просить Зину покликати цього самого «сина». «У портьєри, притулившись до притолоке, стояв, заклавши ногу за ногу, людина маленького росту й несимпатичної зовнішності. Волосся в нього на голові росли тверді, як би кущами на викорчуваному полі, а особа покривал неголений пух. Чоло вражало своєю малою височиною. Майже безпосередньо над чорними пензликами розкиданих брів починалася густа головна щітка
Піджак, прорваний під лівою мишкою, був засіяний соломою, смугасті брючки на правому коліні продерті, а на лівій забруднені ліловою фарбою. На шиї в людини був зав’язаний ущипливо-небесного кольору краватка з фальшивою рубіновою шпилькою… Впадали в око лакові штиблети з білими гетрами». Професори ця людина називає «папашей», не обертаючи уваги на його гнів. Всі зауваження професора здаються йому дурними й притеснительними. «А якщо б я в ви помер під ножем? Ви що на це заперечите, товариш?» «Я вам не товариш!» — кричить професор Преображенський. «Уже звичайно, як же… — іронічно відповідає людина, — ми розуміємо-з. Які вуж ми вам товариші! Де вуж! Ми в університетах не навчалися… Тільки тепер пора б це залишити. У цей час кожний має своє право…» Він ловить носом блоху й стратить неї. У нього є справа — потрібний документ, тому що без документа людині забороняється існувати. Знову ж, домком… Вимагає прописки. А він, між ирочим, захищає інтереси трудового елемента. «Пилип Пилипович викотив очі: «Чому ж ви — трудівник?»« І все-таки його треба прописати. Ім’я він собі вибере, надрукує в газеті, і шабаш. Він буде називатися так: Поліграф Полиграфович, а прізвище нехай буде спадкоємна — Кульок